Бюрократія існує скрізь і всюди. Але чим довше триває нинішня війна, тим частіше зустрічаються прояви надмірної боязні чиновників брати відповідальність на себе і відсутності елементарної людяності. Такий кричущий випадок прояву чиновницької бездушності стався і у Кропивницькому.
…Здається, усе місто сумувало і співчувало рідним, коли хоронили цю красиву пару – Олю і Тараса Мельстерів. Вони загинули разом, захищаючи Україну, майже рік тому – 21 червня. Але, як виявилось, для декого співчуття – лише чужа емоція. Досі батьки Олі не можуть оформити посвідчення сім’ї загиблої. Це при тому, що мама Олі – медійна публічна особа, голова громадської організації «Територія успіху», керівник волонтерського центру.
Ось як розповіла вона у ФБ про цю епопею бюрократичної тяганини, яка триває вже більше семи місяців: «Майже 30 років тому в моєму та чоловіковому паспортах, не зважаючи на всі протести і походи до начальника паспортного столу, внесли прізвище ДуднІк замість ДуднИк (русифікація українських прізвищ – тема для окремого дослідження). У Олі в свідоцтві про народження прізвище було вказано правильно. І ми мали через суд доводити, що я є Олиною мамою, а тато є її татом. Спочатку я податками оплатила роботу некваліфікованих працівників, яких держава найняла, а потім маю платити судовий збір, зарплату суддям, їх помічникам і решті штату, адвокату, витрачати купу часу та нервів щоб виправити цю помилку. Якби ж на цьому все закінчилось! Електрона пошта суду не працює як слід: листи, які на неї надходять десь губляться – я думала тільки мій лист, а з’ясувалось, що не тільки. Заява про видачу копії рішення суду не дійшла. В канцелярії накричали, нахамили, зробили нас прохачами і лише після цього "пішли нам на зустріч" і рішення видали. Такого приниження я давно не відчувала! Потім з цим рішенням і розтріпаними нервами пішли ми в соціальний захист. Ви думаєте – все, квест закінчено? А ось і ні. Ввечері на вайбер отримую повідомлення, що треба донести довідку, якої немає в законодавчо визначеному переліку необхідних документів. Мотивація вимагання цієї довідки – напис на самій довідці. Відчуваю себе не просто пригніченою, а розчавленою цією бюрократичною машиною. Іноді зовсім не має сил боротись з цими вітряками. Чуда не сталось, а так хотілось. Чому бюрократична машина не включилась, коли підрозділ нашої "залізної ТРО" відправили у саме пекло? І довідок не вимагали. Чому для них був спочатку бій, а потім документи?..»
Біль і нерви окремої родини. Але уявіть, що буде, коли додому, і у наше місто теж, повернуться з фронту тисячі бійців і змушені будуть стикнутися із цими бюрократичними стінами! Що ж робити? Навряд чи слід приймати якісь окремі закони чи інструкції. Насамперед слід категорично змінити наше ставлення до цього. З боку суспільства – максимальний резонанс кожного випадку надмірної бюрократії чи бездушного ставлення з подальшим звільненням з посади за профнепридатеністю. Ми дуже довго лояльно ставилися до маленьких чиновничків і канцеляристів, яким держава доручила виконувати певні функції, а вони викручували нам мізки. Здкбільшого просто так; через власну незадоволеність життям чи комплекси. Доки у наших громадах не запанує така нетерпимість, доти жодні нові закони і інструкції не допоможуть!
Світлана Орел