Громадяни СРСР, національність яких була відмінною від численних колонізованих радянською владою народів, що проживали на території цієї країни, були потенційними жертвами комуністичного терору. Якщо ти швед, естонець, чи, приміром, румун, то за бажання, або ж заради виконання плану працівники НКВС могли зробити з тебе ворога народу, який шпигує на користь розвідок тих же Швеції, Естонії чи Румунії.
Олександр Васильович Пуме – бельгієць за національністю. Як дід та батько був агрономом. Працював у радгоспі «Сагайдак» тодішнього Устимівського району. Отже, чоловік давно перебував у списках працівників місцевого відділення НКВС як потенційний ворог народу. А тут ще на його біду отримав два листи з Парижа від Петра Юницького, товариша по навчанню в Лебединській гімназії.
Виявляється, по закінченню гімназії у 1916 році її випускники домовилися між собою зустрітися через двадцять років. Та у буремні 1920-1930-ті роки доля розкидала колишніх гімназистів по усьому світу, тож їм було не до зустрічі. А от Петро Юницький, який у свій час емігрував до Франції, вирішив розшукати товаришів по навчанню. Разом з тим він прекрасно розумів, що з ними не зустрінеться у Лебедині, оскільки йому в’їзд у країну комуністичного терору заборонений, а якби й потрапив туди якимсь нелегальним шляхом, то цей шлях привів би Юницького відразу до рук енкавеесівців.
Мав був Петро Юницький розуміти, що його спроби розшукати товаришів по навчанню – це підписання їм смертного вироку. Кому він ще надсилав свої листи – в архівно-слідчій справі не вказано, а лише згадуються два його листи з Парижа у село Низи Харківської області на ім’я Олександра Пуме. На час закінчення гімназії батько Пуме проживав саме у цьому селі, був керуючим економією графа Юсупова, саме це село вказав своєю адресою гімназистам Олександр.
Олександр Пуме майже двадцять років не був у Низах – в останнє у 1919 році, коли переховувався у місцевого жителя Григорія Йовенка після півторамісячної служби рядовим кіннотником в денікінській армії та утечі з неї.
Ці листи, звісно, потрапили до рук місцевих енкавеесівців, а ті, прочитавши їх, та зробивши для себе копії, так і відправили не заклеєні конверти за місцем проживання Пуме в Устимівському районі. А потім стали чекати на реакцію чоловіка.
Та Олександр не став відповідати Петру Юницькому. Він усвідомлював, що перебуває на крючку у працівників НКВС, та що його відповідь потрапить на стіл працівників спецслужб.
Зробивши паузу та не отримавши бажаного, начальник Устимівського районного відділення НКВС усе ж таки вирішує заарештувати Олександра Пуме. Сталося це 14 квітня 1938 року.
Під час трусу за місцем проживання сім’ї заарештованого працівники НКВС вилучили золоті вироби, що належали бельгійцю, – золотий кишеньковий годинник із золотим ланцюжком, золоту обручку з надписом всередині «Шура 1920 рік» (очевидно це був подарунок дружини на день весілля), та золотий нагрудний хрестик.
В обвинувальному висновку архівно-слідчої справи читаємо, у якому ж криміналі вирішили звинуватити чекісти агронома Олександра Пуме:
«Систематично листувався з емігрантом з Франції Петром Юницьким, від якого отримав завдання відновити зв'язок з колишніми студентами Ново-Олександрівського інституту, які залишилися на території СРСР, і організувати серед них «товариство Новоалександрівців» та усім збиратися один раз на рік в Новоолександрівці, а також заснувати фонд «новоалександрівців».
Підтримував активний зв'язок з репресованим органами НКВС за шпигунство Дебіфером, який у 1932 році нелегально приїхав на мотоциклі з Німеччини на територію СРСР, та Файгелем, який перейшов нелегально кордон СРСР з Німеччини, а також підтримував активний зв'язок з контрреволюційними, куркульськими, петлюрівськими та іншими антирадянськими елементами.
Щоб викликати невдоволення робітників радянською владою, збиткувався над ними, самовільно занижував розцінки і заробітну плату, кричав і матюкався на робітників, у результаті цього кращі робітники-стахановці кидали роботу і йшли з радгоспу.
У контрреволюційній формі висловлювався про Сталінську конституцію, дискредитував її, а також зривав стаханівський рух в радгоспі.
У 1919 році служив в армії Денікіна, має родичів, які проживають у Чехословакії, і товаришів по службі в денікінській армії, які емігрували з країни».
Як побачимо далі, хто такі Дебіфер та Файгель, – ні Пуме, ні його дружина не знали. Окрім цих прізвищ в архівно-слідчій справі відсутні прізвища «контрреволюційних, куркульських, петлюрівських та інших антирадянських елементів», з якими, за версією слідства, Пуме підтримував зв’язки. На листи Юницького Олександр Васильович не відповів. На робітників радгоспу ніколи не підвищував голос, а навпаки користувався у них заслуженою повагою. Сталінську конституцію ні з ким не обговорював. За кордоном родичів не мав. Не підтримував зв’язок з колишніми вояками денікінської армії…
В архівно-слідчій справі також читаємо, що Олександр Васильович Пуме народився у 1898 році у селі Бобрик Краснопільського району Харківської області, бельгієць, з незакінченою вищою освітою – три курси Олександрівського інституту, «виходець з крупних куркулів-торговців» (що мав на увазі слідчий – не зрозуміло, адже батько, Василь Пуме, був лише керуючим маєтком), служив в армії Денікіна офіцером. У 1929 році був слідством за ст. 97 КК УРСР, виправданий. Дружині Ользі Василівні на час арешту чоловіка було 37 років, вони виховували двох синів 1921 та 1923 років народження, та 13-річну доньку. Також з ними проживала 58-річна мати Олександра Васильовича – Горпина.
А ще слідчий написав в обвинувальному висновку справи – «викритий показами свідків». Та як побачимо далі, свідки того не говорили, що написав у протоколах їхніх допитів енкавеесівець з Устимівки.
26 жовтня 1938 року, тобто через пів року після арешту, трійка УНКВС по Миколаївській області призначила Олександру Пуме вищу міру покарання – розстріл, та конфіскувала належне йому майно. Коли був виконаний вирок – дані в архівно-слідчій справі відсутні. А от що стосується золотих виробів, які енкавеесівці відібрали в Олександра Васильовича під час трусу, то їх сім’ї так і не повернули.
В архівно-слідчій справі підшитий передрукований слідчим на друкарській машинці один з листів, другий за часом, який надіслав Олександру Пуме у село Низи товариш по навчанню Петро Юницький. «Пишу знову – поки не вдається отримати від вас звістку» – повідомляв адресант з Парижа. І ніяких вказівок у цьому листі щодо крамольних дій отримувача.
«Батько мій за національністю бельгієць, був завідуючим економією поміщиків, – сказав слідчому Олександр Пуме. – До 1916 року я навчався в Лебедині в гімназії. У1916-1919 роках учився в Олександрівському інституті, закінчив три курси. У 1919 році забрили в денікінську армію рядовим кіннотником. Батько і дід були агрономами за освітою, як і я».
Дружина Ольга Василівна сказала слідчому: «У нас за кордоном нікого немає, ми ні з ким не листувалися. На листи Петра Юницького чоловік не давав відповіді у Францію. Про Дебіфера, Дебнера і Файгеля – я нічого не знаю, раніше цих прізвищ ні я, ні чоловік не чули. Мені лише відомо, що чоловіка арештували за службу в Білій армії, де він начебто був офіцером, хоча це неправда»
Після смерті Сталіна нові керівники країни комуністичного терору стали переглядати деякі справи незаконно репресованих у 1930-ті роки, демонструючи начебто свою демократичність, хоча це, звісно, було не так. До справи Олександра Пуме черга дійшла у 1957 році. Військовий трибунал Київського військового округу, «у порядку нагляду», провів додаткову перевірку архівно-слідчої справи, зокрема знову допитав свідків, які проходили по справі і проживали у селі, де працював до арешту Олександр Пуме
Ось деякі цитати з висновку цієї перевірки: «З матеріалів попереднього слідства, а також додаткової перевірки зрозуміло, що Пуме притягнули до кримінальної відповідальності і засудила трійка УНКВС Одеської області безпідставно, за відсутності об’єктивних доказів його вини у шпигунстві та антирадянській агітації…», «…покази свідків не відповідають дійсності, знову допитані робітники радгоспу сказали, що Пуме користувався заслуженим авторитетом в радгоспі…», «… постанову трійки відмінити».
Коли був розстріляний бельгієць Олександр Пуме – в архівно-слідчій справі не згадується.
Володимир Поліщук