Берестецька битва в ідеологічній площині триває і донині

370 років тому, посеред липня 1651 року під Берестечком лицарськими герцями та невеликою ранковою сутичкою татар з поляками розпочалась найбільша в добу Хмельниччини й одна з найбільших в Європі після Грюнвальду (1410) битва Війська Запорізького та союзної татарської орди з армією Речі Посполитої, яка завершилась поразкою української сторони, хоча й поляки не здобули повної перемоги.

Умови укладеного 1649 Зборівського миру не задовольняли жодну із сторін тож вирішальна битва між супротивними сторонами була неминучою. У лютому 1651 польний гетьман Калиновський на чолі 20 тисячного війська здійснив спробу захопити Поділля, проте, втративши 8 тисяч жовнірів, зазнав невдачі. Врешті влітку під Берестечком зійшлись основні потуги супротивників. Чисельність польського війська оцінюється істориками орієнтовно в 200 тисяч вояків, козацького – 100 тисяч і кримськотатарського – до 30 тисяч. Військові дії відбувались з перемінним успіхом допоки татарський хан Іслам Гірей ІІІ не покинув поле битви та взяв у заручники Б. Хмельницького з І. Виговським. Порятунок і відступ оточеного поляками, болотами та річкою Пляшева козацького війська очолив Іван Богун. Згідно польських джерел при переправі загинуло близько 30 тисяч українців і лише кілька тисяч на чолі з Богуном з двома гарматами переправились на протилежний берег. Насправді ж реальні втрати фахівці оцінюють: української сторони в 10 тисяч, польської – 8 тисяч вояків. Загибель 30 тисяч українці є швидше міфом обох сторін: полякам залежало на славі переможців, а в ментальності переможених є слабинка нагнітати число власних втрат. За десятки років кропіткої праці археологи відкопали рештки лише біля сотні загиблих на переправі. Та й через два місяці біля Білої Церкви під началом Б. Хмельницького було 100 тисяч війська. Попри те, що ця непересічна битва привертає увагу численних дослідників все ж донині чимало її епізодів залишаються невиясненими та незрозумілими.

Незрозуміло чому 100-тисячне козацьке військо понад місяць маневрувало в районі Тернополя і не завадило польському королю Яну Казимиру нагромаджувати свої війська та дозволило їм переправитись через річку Стир. Чимало істориків тлумачить цю «нерішучість» завжди рішучого гетьмана Хмельницького побоюванням татарського удару в спину.

Немає однозначного пояснення чому татарський хан з військом залишив бій. Більшість дослідників сходиться на думці, що хан не був зацікавлений у становленні могутньої української держави через це неодноразово зраджував козаків у вирішальних битвах. Тут хан, можливо, навіть мав таємні домовленості з польською стороною, правда це залишається лише на рівні версій та інтерпретацій в художній літературі.

Загадкою є також обставини за яких Б. Хмельницький та друга після гетьмана фігура І. Виговський опинились в татарському полоні.

І все ж в цій битві мабуть не вдасться оперувати однозначними категоріями – перемога або поразка. Бо після перемоги, за логікою речей поляки мали би розвивати наступ в глибину України проте вони пішли на переговори і 28 вересня 1651 року підписали з українською стороною Білоцерківський мирний договір. Також попри здобуту вікторію поляки нарешті почали розуміти наскільки недооцінювали потуги козаків та прагнення українців до свободи, а також те, що ця волелюбна земля буде постійною загрозою для їхньої імперії, що вони не в змозі її опанувати та контролювати, тому згодом й погодились частину України віддати Московії (Анндрусівський договір 1667 і Вічний мир 1686) і вже разом з московитами упокорювати бунтівливу націю.

10 липня 1651 Берестецька битва була завершена, проте в ідеологічній площині вона продовжується й донині. До теми Берестечка звертався Тарас Шевченко у своїх потугах збудити приспану національну гідність українців. На початку ХХ століття козацьку славу намагалась використати РПЦ для поширення на Волині духу московського православ'я та чорносотенного монархізму і навіть збудувала тут меморіальний комплекс під своїм духовним патронатом. У 1930-х роках польський окупант накладав постійні заборони і жорстокі покарання за відзначення українцями пам’яті Берестецької битви. В часи радянського мракобісся режим всіляко нищив пам'ять про історію української визвольної боротьби руками українських яничар. Голова місцевого колгоспу Павло Пастух облаштував на цьому святому місці курник, кролятник, в храмі зерносховище, на острові де 300 козаків тримали оборону – свиноферму, а урочище рясно полите козацькою кров’ю наказав розорати під засів зернових. І тільки з перспективи часу сьогодні ми можемо словами великого Кобзаря засвідчити наскільки мізерними та жалюгідними були та будуть потуги окупантів різних мастей знищити чи привласнити козацьку славу:

Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине, –

Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

У червні 1991 в період відродження української держави тут, щоби вклонитися пам’яті загиблих борців за волю України зібралось до пів мільйона українців з різних куточків нашої землі та з-за кордону.

Петро Петриненко


Надрукувати   E-mail