Бог там, де правда, і Бог зараз з Україною

Війна триває на всіх фронтах, хто не бере до рук зброї – підтримує наших захисників доброю справою та молитвою. Настоятель найдавнішого храму на Кіровоградщині – Свято-Миколаївського в Бобринці — Володимир Вікторович Ткаченко – дуже скромна людина з відкритим серцем й безмежною вірою.

— Отче Володимире, розкажіть трохи про себе.

— У Бобринці я з 2018 року, з кінця квітня піде п’ятий рік. Родом – з Долинського району, хоча більшу частину свого життя провів у Новоархан-

гельському. По закінченню Київської православної богословської академії очолював парафії в Олександрії, Білозерному. Завжди був і залишаюся патріотом Кіровоградщини, тому після Києва ствердно вирішив нести службу саме тут. Нині – настоятель релігійної громади Святителя Миколая

Чудотворця Кропивницької єпархії Православної Церкви України. Бобринеччина, можна сказати, — благословенний край. В Україні війна, а у нас, дякуючи Богу, відносно спокійний тил. Не бачу якоїсь різниці між жителями Бобринця, Долинської чи Новоархангельська. У нас люди вміють згуртовуватися, особливо на захист рідної землі.

У цьому й велика заслуга отця Юрія Ониська, на жаль, нині покійного, який з початку війни в 2014-му підтримував молитвами бобринчан, військових, до яких їздив на лінію фронту. Цю справу продовжуємо і зараз.

— Чи змінила війна Ваше особисте життя і життя нашого Свято-Миколаївського храму?

— Наша церква ніколи не стояла осторонь подій. Щоденно з отцем Миколою Ониськом проводимо богослужіння з молитвами на захист України, воїнів Збройних сил і тих, хто опинився в російській окупації. За допомогою волонтерів підтримуємо наших захисників і матеріально.

Скажу відверто: останніми роками люди, в тому числі і я, дещо збавили патріотичний темп, змирилися з тим, що відбувалося в гарячих точках України. Зараз люди активізувалися. Ми все більше часу проводимо в молитвах, до храму приходить багато відвідувачів, у тому числі й приїжджих. Для них важливо не лише знайти духовну рівновагу, а й щоб їхні біль, тривогу просто вислухали.

Мене мобілізував мій старший 10-річний син, коли під час дистанційного навчання й сирени вирішив не ховатися, а молитися.Навіть діти нині усвідомлюють силу молитви.

Дякуємо всім доброчинцям, які навіть під час війни продовжують допомагати Свято-Миколаївській церкві. Поки що відклали наші господарські плани, адже без миру вони не будуть нічого варті.

— Хотілося б почути вашу думку про те, як приймати звичайному християнинові такі жахливі реалії – війну в Україні. Як не падати у відчай, не зневіритись?

— Для нашої країни непростий час, дуже важкий період. Важливо триматись, важливо підбадьорюватись на основі Слова Божого, бо життя продовжується: народжуються діти, люди одружуються. Так, через агресію росії багато людей нас покидають. Так, слід розуміти, що не відразу наша молитва може бути почута. Для цього треба докласти багато зусиль. Сталося так, що тепер маємо кров’ю підтвердити нашу свободу. Треба підтримувати один одного і триматись разом!

— І Святе Письмо нас вчить, і церква завжди каже про те, що ненависть — це зло. Чи гріх ненавидіти ворога під час війни?

— Слово Боже каже любити ближнього, а за ворогів молитись. Ми молимось за мир в нашій країні й за ворогів, щоб Бог дав їм розум опам’ятатись та не робити біди. Ненависть – це недобре. Якщо людина живе лише тим, то в її серці менше місця для любові. Ненависть лише спустошує душу, а хто лише ненавидить – не може мати благословення. Заповнюйте серце любов’ю до своїх дітей, любов’ю до тих, хто нею живе.

До храму якось прийшов якось один із захисників і поставив свічки за здоров’я своїх побратимів і… ворогів. Оце якраз і є християнська істина.

Ми на своїй, Богом даній землі, і маємо її захистити. Якщо ти захищаєш її, свій трудолюбивий народ – то тут гріха немає. Бог там, де правда, і Бог зараз з Україною, бо ми ні на кого не нападали, нікого не мучили. То в наш дім прийшли чужі люди, які катують та вбивають мирних людей і навіть дітей.

— Як Православна Церква України розцінює благословення московським патріархом Кірілом (на святі Торжества православ’я!) російських вояків воювати в Україні? Тим паче, що в Україні російські окупанти вже знищили кілька храмів.

— Російські солдати по-варварськи руйнують усе підряд, також і храми. Їхній так званий предстоятель благословив своїх солдат на вбивства й насилля. Благословив жахіття війни. Уже навіть церковники УПЦ МП засуджують його за це й не згадують ім’я в богослужіннях. Предстоятель Православної Церкви України Блаженніший митрополит Київський та всієї України Епіфаній у ці трагічні для України дні слушно зауважив: «Міжконфесійний мир – одне з головних надбань незалежної України. Цілком зрозумілими є почуття, які в душі українців зараз викликає все з назвою «московський». Але дуже прошу вас – не піддавайтеся гніву, тим більше — провокаціям противника».

— Ще одне філософське питання: чи є гріхом в такий час залишити свою країну та поїхати туди, де безпечніше? Багато людей самі себе мучать думками про те, що це зрада.

— Не знаючи ситуації, ми не можемо бути суддями ні для кого. Люди

рятуються, хто як може. Ми засуджуємо війну та тих, хто її розгорнув. А людей, які рятують своє життя, судити не варто. Особливо якщо йдеться про жінок з дітьми. Мій старший брат вирішив, що мама має залишатися тут. Водночас наголошу, що кожен має дбати про безпеку ближніх і власну, адже ігнорування нею може стати рівнозначним самогубству.

— Війна почалась у нас під час Великого посту. У час, коли світ наче стишує свій хід, а люди мають більше часу думати про свою душу. Бачили звернення предстоятеля Православної церкви України Митрополита Епіфанія, який каже, що на час війни люди звільняються від посту. У нас, на щастя, не чути вибухів, усе більш-менш спокійно. Тож чи ми можемо не постити?

— Не дотримуватися посту – неможливо, адже піст – це передусім посилена молитва. Згідно з уставом, звільняються від посту вагітні, люди, які

хворіють, старші люди. Зараз буде корисним попостити за Батьківщину. Піст і молитва – це велика сила. І йдеться не лише про відмову від шматка м’яса. Але кожен має сам зробити свій вибір. На окупованих територіях люди навіть необхідного не мають. Наші українські воїни мають добре харчуватись. Щоб їжа давала енергію й силу. Церква цього не засудить. Також є багато волонтерів, людей, які залишились на роботах і працюють

посилено. В Бобринці багато переселенців, які приймають те, що для них приготували місцеві жителі. Знову ж таки: піст – це не про їжу.

— У нас, не зважаючи ні на що, щодня триває служби в храмах. Чи не буде гріхом посеред служби йти в укриття? Чи не буде гріхом не йти на службу, якщо є небезпека?

— Можна молитись у храмі, можна молитись вдома. Якщо є загроза – ми радимо дбати про свою безпеку. Нам рекомендовано в разі небезпеки скорочувати службу, переносити її на інший час. У Бобринці, дякуючи Богу, не гримлять гармати й ракетні обстріли, тому богослужіння проводимо в чітко визначений час, але, коли звучить сирена, кожен може вийти в безпечне підвальне приміщення. Не забуваємо й про коронавірус: дещо послабили масковий режим, але дбаємо про дистанцію, дезінфікуючі засоби і так далі.

— Чи проводяться вінчання, хрещення?

— Якщо воїн іде захищати Україну, то з дозволу Владики обвінчаємо пару і в піст. Таких випадків на Бобринеччині не було. Хрещення здійснюємо

повсякчас, адже, не приведи Боже, людина загине нехрещеною.

— Які молитви зараз будуть помічними?

— Завжди помічними є всі молитви. Так би мовити універсальна – «Отче наш». Раджу читати 50-ий Псалом – приклад богонатхненної молитви, даний кожному християнину за зразок правдивого покаяння. Церква заохочує читати його якомога частіше. Адже ці сьогоднішні випробування для нас

– не просто так. 90-ий Псалом: цей текст здавна наділяється захисними, охоронними якостями і використовується як молитва в небезпечних ситу– аціях. 33 Псалом: «Шукав я був Господа, і Він озвався». Взагалі раджу читати Псалтир, адже він особливо корисний для душi, це могутня молитва

у тяжких обставинах життя, у випробуваннi.

— Що нині побажаєте людям?

— Безвихідних ситуацій не буває. Тому бажаю Віри й Терпіння: тоді й Перемогу здобудемо, і городи посадимо, і щасливі будемо. А ще – відповідальності: за кожне слово, за кожен вчинок.

Бесіду вів Ігор Леус
Фото Віталія Москалика


Надрукувати   E-mail