Коли бізнес надумав освоїти титанове родовище біля Новомиргорода, попереду пустили археологів. Чого тільки не наслухався я від одного з них. То був майстер своєї справи в усіх сенсах. Тобто, і риє глибоко, і язиком клепле вправно.
Юрій Лук’янченко, художник і археолог-практик з більш, ніж тридцятирічним стажем. Сам із себе непоказний, дрібний і худорлявий. Якщо зголить бороду й відріже заплетену косицю з чуба, то й не помітиш в людському юрмовиську. А так, бач, навіть імпозантний. Проживає у Кривому Розі, знайомий з багатьма тамтешніми діячами на культурній ниві. Його також шанують, як криворізького Геродота за знання місцевих старожитностей.
А починав ще хлопчаком. Цілий місяць юний дилетант пропрацював у знаменитій експедиції Бориса Мозолевського 1971 року на Товстій могилі, коли була знайдена всесвітньо відома пектораль. Якраз він відкопав тоді першу золоту дрібничку. Далі знайшли понад 300 золотих прикрас, 7 амфор. Юрій натрапив на кістки якоїсь тварини, а Борис Михайлович одразу визначив: «Це улюблений собака скіфа». Коли розчистили решту кістяка, то з’ясувалося, що це справді собака. Така проникливість Мозолевського глибоко вразила Юрія.
Юрій Анатолійович залюбки ділиться спогадами про вчителя, де, відверто кажучи, важко розвести обабіч правду й вигадку. Запам’ятався один з вояжів до Мозолевського тим, що в перший же день роботи при розкопках кургану обвалилася земля і вони з шефом ледь врятувалися. Борис Михайлович відвів його вбік і сказав, що все добре, але треба їхати в Кривий Ріг. Юрій злякався, бо вирішив, що його хочуть вигнати з експедиції. Насправді ж, Борис Михайлович лише попросив привезти якусь довідку з Кривого Рогу.
У жовтні 1979 року Лук’янченко приїхав на Чортомлицькій курган до Мозолевського разом з археологом Олександром Мельником, аби той познайомився з легендарним науковцем. Приїхали повчитися в нього, поспілкуватися. Та й зачепилися на увесь сезон. Коли експедиція згорталася, Юрко, щоб не казати вкрав, «позичив» у Мозолевського чоботи (в них Борис Михайлович знайшов неповторну золоту пектораль), й подарував Мельнику, щоб тому також щастило в розкопках.
Під впливом тієї роботи в археологічній експедиції та знайомства з дослідженнями царських скіфських курганів Наддніпрянщини, здійснених ще в середині XIX століття видатним археологом Іваном Забєліним, Юрій Лук’янченко разом з нікопольськими ентузіастами Мирославом Жуковським та Василем Шатуновим вирішили розшукати залишки Краснокутського кургану (Товстої могили). Скориставшись тим, що 7-го і 8-го листопада 1980 року були святковими днями, самотужки здійснили пошук вищезгаданої пам’ятки у степу. Там же і застала їх після першого, але невдалого дня розвідки не по-осінньому морозна ніч. «Та наступний день винагородив нас. – ділилися спогадами археологи, – Розорані двометрові останці того кургану були знайдені! Згодом, перебуваючи у Києві, ми з радістю розповіли про це Мозолевському. Але Борис Миколайович, на жаль, мав сумніви стосовно нашого відкриття і тому Краснокутська епопея на той час не отримала свого розвитку». Певно метр археології узрів «чорнявий» відтінок в «самоволці» ентузіастів.
Пізніше Мозолевський із тими палкими шанувальниками оглянув криворізькі кургани і як провидець чітко вказав, де будуть сенсаційні знахідки бронзової доби. Так і сталося – криворізькі археологи першими на території колишнього СРСР знайшли залишки скіфського житла і плавильну піч.
Пов’язала Лук’янченка з нашим краєм археологія, яка й привабила його в свою таємничу глибину. А Борис Мозолевський зумів підняти археологію до поетичного рівня і відкрити її, як казку.
З історії виходимо, як з пущі,
Чи виведе нас стежка до зорі?
Які-то нам, які часи грядущі
Відлічать невмолимі дзиґарі?
Юрій Анатолійович, як і вчитель, залишає місце для творчості, що наснажується основним заняттям. Він прекрасно замальовує знайдене, маючи такий хист.
Через археологію Юрій захопився збиранням каменів, їх вивченням, обробкою. Якосьвлаштував виставку в нашій обласній науковій бібліотеці імені Чижевського, де представив красу й багатства українських надр. Показав нефрити, цитрини, аметисти, моріони, халцедони, онікси, агати тощо, природні й артистично оброблені ним, а також палеонтологічні знахідки: давні молюски, корали, зуби доісторичних акул, відбитки рослин, які експонент подає у вигляді прикрас.
Лук’янченко завжди пам’ятає, що польові дослідження Товстої могили диктувалася широкомасштабними кар’єрними заходами задля видобутку марганцю. Тобто, мали промислову підоснову. Отож і приїхав на розкопки курганів у межах проєктованого кар’єру Бирзулівського родовища в Новомиргородському районі з певними надіями, які ніколи не покидають археологів. А раптом пощастить! Сьогодні вже можна сказати, – не поталанило, – сенсації не трапилося, хоча й встановлено обласний рекорд за площею та кількістю поховань (аж 16) в одному кургані.
Товариш Юрія по розкопках, місцевий історик Олексій Орлик, котрий по закінченню експедиції розповів про колегу, а з ним і ми, бажаємо ентузіасту археологічного пошуку натрапити на свою Пектораль, а не на тіару скитського царя Сайтафарна. Бо слава тривкіша, ніж гроші!