Ім’я Степана Ричка відразу асоціюється зі спогадами легендарного українського патріота з Новомиргорода Степана Демидовича Кожум’яки – вони разом відбували покарання у Марійській АРСР. Не дивно, що вони знайшли спільну мову – обоє були свідомими українцями та домовитими кмітливими селянами, такими, що могли б зробити з України земний рай, аби мали можливість, аби не постійне підневільне становище України, окупанти якої таких намагалися винищити до ноги.
Степан Федорович родом з Куцеволівки, вчився на курсах волосних писарів, встиг потрапити у царську армію. Повернувшись у рідне село, зайнявся справами кредитного товариства, яке односельці доручили йому очолювати. Привів до порядку паровий млин, організовував у селі «Просвіту», при якій діяв народний дім, хор, яким Степан Федорович і керував, сприяв організації «Вільного козацтва».
Степан Ричко мав у селі однодумця і друга, трохи молодшого за себе – Григорія Шишла. З ним пізніше, коли заборонили «Просвіту», організовували в селі общину автокефальної церкви, церковний хор, який виконував і релігійні, і українські пісні. Вони розуміли, що багато чого залежить від того, якою ростиме молодь, тож згуртували її у Куцеволівці у «Молоде братство», перед членами якого ставили завдання вивчати історію України. Звісно, ДПУ, що покликане було оберігати інтереси і перспективу на цій землі російсько-радянського окупанта, розуміло, яка загроза йде від таких людей.
Тож не дивно, що у березні 1928 року рахівника Куцеволівської сільськогосподарської кооперації Степана Ричка було арештовано. Серед стандартних звинувачень у контрреволюційній агітації значилось і таке: пропаганда українського шовіністичного характеру. Нікому й на думку не спало – який шовінізм може бути у підневільної нації? Ну, а ще – відволікання молоді від ЛКСМУ. Звісно, «Молоде братство», яке діяло до 1927 року, відволікало молодь від комсомолу.
Комсомолець, вчитель, уродженець с. Успенського, мешканець Куцеволівки Іван Костьович Білодід (майбутній академік, який стверджував ніби російська і українська мови – це одне й те саме) так свідчив про діяльність «Молодого братства» та про Степана Ричка: «У 1918-19 роках керував повстанським загоном Вільного козацтва, жорстоко розправлявся з більшовиками – саме тоді був убитий організатор червоної гвардії Іван Долинський. У 1924 році брав живу участь у заснуванні “Просвіти”, разом із близьким товаришем Григорієм Шашлом гуртували людей довкола релігійної громади Української автокефальної православної церкви, справляли шкідливий вплив на молодь, ставлячи перед нею завдання боротьби за самостійну Україну, Організатор та керівник релігійної громади “Молоде братство”, куди ввійшла молодь куркульська і шовіністично налаштована: щовечора збирались біля церкви нібито для зіспівування, а насправді велись розмови про політику партії і влади в дусі національного шовінізму; членам братства видавались книги, просякнуті наскрізь шовіністичним дурманом. У травні 1927 року комсомольський осередок висунув свої кандидатури для виборів у сільраду – “Молоде братство” намагалось вибори провалити, але це їм не вдалося зробити».
Першими у березні 28-го ДПУ арештувало Степана Федоровича Ричка та Григорія Остаповича Шашла. А рівно через рік звинуватила у членстві у «Молодому братстві», агітації проти національної політики радянської влади, проти проведення хлібозаготівельних робіт та посівної кампанії ще трьох мешканців Куцеволівки – Тиміша Степановича Лисака, Данила Пилиповича Олефіра, Миколу Федоровича Патерила. Усіх їх засуджено до заслання на три роки.
На три роки вислали й Степана Ричка до Марійської АРСР (разом з ним перебував і Григорій Шашло), після чого заборонили жити у великих містах Союзу. Після звільнення жив у Дніпропетровську, працював бухгалтером на залізниці. Очевидно покарання не зламало україноцентричного світогляду Степана Федоровича, бо вже у 1936 році НКВС констатувала, що він поширював провокаційні чутки про надуманий голод (те, що це були не чутки, а страшна правда, переконуємося аж у наші дні), доводив,що українська культура зазнає гніту, співав націоналістичні (зрозуміло, українські) пісні.За все це ще двічі був засуджений—у 1936 і 37 роках. Подальша його доля, як і інших членів «Молодого братства», невідома, але можна точно сказати, що Степан Федорович до реабілітації аж у 1993 році не дожив.
Світлана Орел,
із майбутньої книги «Український спротив Голодомору-33»