Людмила Павлівна прощається з Україною. Вона сибірячка, з Красноярська родом. За радянського часу в Японії познайомилася з українцем Віктором Луганщуком (у туристичній делегації), потім ще раз зустрілися у Дніпропетровську, який вона відвідувала у службовому відрядженні, а третя їхня зустріч відбулася на її батьківщині. «Він тоді сказав: Люда, я приїхав женитись!» І забрав її в Україну.
В роки національного українського піднесення цього красивого ромської зовнішності чоловіка часто бачили на різноманітних мітингах (він був переконаним просвітянином, рухівцем), а ще у скверику навпроти тодішнього «Дитячого світу» нашого міста, де продавав свої картини. Належав до Спілки майстрів народного мистецтва, до мистецького гурту «Єлисаветградський узвіз». Не одну виставку своїх творів влаштував і в тодішньому Кіровограді, й у рідному краї – Компаніївці.
Віктор Михайлович в районному центрі поставив пам’ятники жертвам голодомору, в’язням політичних репресій, у Червоновершці меморіальну таблицю останньому отаману Холодного Яру Герасиму Нестеренку-Орлу. А ще мріяв про краєзнавчий музей у містечку, писав історію компаніївського духу… У січні 2018-го пішов за межу.
Усю творчу спадщину чоловіка дружина подарувала Компаніївці. На виставці картин Віктора Луганщука (і фото, і книги, і газетні публікації) у будинку культури були присутні представники місцевої ОТГ, літератори, бібліотечні працівники. Чуло й щиро говорив про свого друга з юності Анатолій Письменний, директор БК Ярослава Тимошенко, дякувала вдова за пам'ять про чоловіка, їй дякували представники влади…
Їхній дім над Сугоклеєю у Кропивницькому потопає в жовто-черлених шатах горіхів, черешень, яблунь, винограду – дбайливо доглянутих, щедрих і сонячних. Скоро дім поміняє господарів: Людмила Павлівна повертається додому. Як з вирію. Продала автомобіль – поставила чоловікові пам’ятник на могилі. Продасть хату – матиме кошти на дорогу до Єнісею.
Вона любить свою рідну сторону, де народилась, здобула вищу освіту, працювала тривалий час, там сьогодні живуть її родичі, ровесники… Вона годинами може розказувати про творчість красноярців, яких знає весь світ – художника Василя Сурікова, оперного співака Дмитра Хворостовського, письменника Віктора Астаф’єва… Вона любить Україну, відвідувала храм української автокефальної православної церкви, в якій відспівували Віктора Михайловича. І тепер мовчить, коли мова заходить про війну між росіянами й українцями. І я розумію це промовисте мовчання.
Василь Бондар