…Вечір. Біля одного з магазинів АТБ монотонний чоловічний голос закликає «Не будьте байдужі, дитина не може рухатись, потрібна термінова операція…» Поруч – скринька для грошей і ксерокс із фото малюка та коротко його діагноз. Голос записаний, хлопчина, який стоїть неподалік, мовчить. До скриньки дуже рідко хто підходить.
Але ж якщо ситуація справді критична і помирає дитина? Невже ми такі байдужі? Впевнена – ні. Просто довіра до таких прохачів у суспільстві майже вичерпана.
Завагалась. Але все ж підходжу. Купюру, правда, витягла невелику. Питаю хлопчину:
– А кого ти представляєш?
– Благодійний фонд, – каже. І обертається до мене спиною, де на вицвілій накидці білим трафарет: «Волонтер».
– Та я розумію, що волонтер. Як фонд називається?
– Та не пам’ятаю.
– Як це? А що ж ти людям кажеш?
Хлопець виймає пожмаканий папір. Це договір, де вказано, що такий-то уклав угоду на волонтерську діяльність із «Благодійним центром» в особі Галузи Антона.
Пошук в інтернеті багато не дав: так, зареєстровано такий благодійний фонд з такою назвою рівно шість років тому у сусідньому Миколаєві. Але крім цього повідомлення, більше інформації – нуль. Тож, і довіри небагато. На жаль.
Світлана Орел