У Норвегії живе мільярдер Олав Тон, один із найбагатших людей у країні. Кілька фактів про нього:
- Йому 100 років. Він продовжує працювати 6 днів на тиждень по 8-10 годин. Їздить працювати на досить старому Volkswagen, сам за кермом. Він приїздить в офіс за годину до початку робочого дня і їде пізніше за всіх. Йому цікавий сам процес роботи, а гроші він вважає приємним бонусом.
- У 95 років він одружився зі своєю громадянською дружиною, з якою він прожив разом понад 35 років. Щасливій нареченій 79 років, Сісель Хага одягла яскраво-жовтий костюм та яскравий капелюшок, як і наречений.
- Саме Олаву Тону належить думка про те, що не зовсім він заробив свої мільярди. Це допомогли зробити його працівники, які сумлінно працюють на його підприємствах. Тому сплачуючи податки, які становлять понад 70%, вважає це правильним та справедливим. «Я винен країні і людям, які зробили мене таким».
- Йому нецікаво купувати та продавати. Він сказав: "Який сенс заробляти копійки, коли можна робити щось масштабне". Якщо він купує завод, то модернізує його, відновлює виробництво та робить прибутковим. Наприклад, за останні 5 років він створив понад 20 тисяч нових робочих місць, що для маленької Норвегії є дуже вагомим надбанням.
- Він не має вищої освіти. Олав Тон виріс на фермі "Thon" разом із братами та сестрами. Він хотів вивчати медицину, але коли розпочалася Друга світова війна, його батьки не схотіли, щоб він виїхав за кордон. Натомість він займався домашнім господарством та фермою. Дві шкіри рудої лисиці, які він продав за 600 норвезьких крон, склали його стартовий капітал і зараз є основними в логотипі Olav Thon Group.
- Олав звик говорити по-старому, на діалекті свого села. Він використовує хитромудрі конструкції та граматичні форми, які вийшли з вживання. Багато 20-річних норвежців навіть не чули таких форм дієслів, які він використовує. Але так говорили у його рідному селі Ол у долині Халлінгдал 90 років тому.
- Весь свій статок (близько $6 млрд) Олав Тон вирішив віддати на благодійність, а саме – на фінансування медичних досліджень. Він вирішив, що гроші краще віддати на корисну справу. Вже зараз, за свого життя, він створив благодійний фонд, куди передав свої кошти.
Розкіш пробачлива тільки в такій країні, де ніхто не вмирає від голоду чи холоду.
Тетяна Лежух
Треба просто змінити механізм
Я взяла цей текст не для того, щоб учергове посипати голову попелом, заломити руки та знову звертатися до неба і сакраментальним: «Ну, чому ж наші не такі?»
На це запитання є абсолютно конкретна відповідь: наші багатії вийшли із тоталітарної, фактично бандитської країни і системи, де справді талановита і чесна людина не могла апріорі набути великих статків. У цьому суспільстві просто не було таких механізмів. А от для шахраїв, крадіїв вони були. Тому найбагатшою людиною став Ренат Ахметов, який вбивав і знищував своїх конкурентів-підприємців, не оглядаючись ні на владу, ні на закон, а покровителем його був м’ясник з Донецького ринку. Багатим став шахрай і пристосуванець Коломойський. Дрібні чиновнички брати Суркіси крали і перепродували імпортні унітази, формуючи свій капітал.
Тому наші мільярдери і більшість мільйонерів такі: загребущі, тупі, цинічні, байдужі до країни і народу.
Експерти вважають, що війна зруйнувала олігархічну систему в Україні. І нашою перемогою буде дуже проста річ: змінити механізми. Щоб злодії й шахраї отримували не гроші, а тюрму, а багатіли справді розумні й талановиті. А це виявилось найважче.
Світлана Орел