20 листопада у Кіровоградському окружному суді ухвалили рішення щодо поновлення Сергія Шульги на посаді голови обласної ради Суд скасував рішення сесії про звільнення голови облради Шульги та ухвалив стягнути з Кіровоградської обласної ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, а це близько 200 тисяч гривень.
В обласній раді з рішенням суду не згодні – звернулися за роз’ясненням. Але так чи інакше, Сергія Шульгу на посаді можна буде відновити тільки після відповідного голосування депутатів. Та чи проголосують вони? Питання цікаве.
Та не менш цікавою видається розповідь Сергія Шульги на ФБ про задум вистави, присвяченої 90-річчю Голодомору, який провалився. Чому? Ось що написав ексголова облради: «Із дозволу учасників розповім тут про проєкт, якому не судилося бути. З різних причин, у тому числі політичних. На жаль. Як відомо, цьогоріч виповнюється 90 років найбільш трагічній сторінці в історії України – Голодомору. І до цієї дати разом із режисером Сергієм Павлюком, та ексдиректором театру Вячеславом Вандрашеком планували надзвичайно сильну, потужну виставу під робочою назвою «Голодомор». Скажу, коли Сергій презентував проєкт, дуже важко емоційно було навіть на тому етапі переживати події п‘єси. Вражали в саме серце.
Почали ми роботу над проєктом десь саме в цих числах рік тому. Бюджет вистави був значний. Це факт. Ми розуміли, що такою сумою обтяжувати обласний бюджет у час війни не можна. Навіть попри місію вистави. Вирішили піти шляхом співфінансування: частину коштів розраховували, що виділить область, частину готові були надати меценати і ще – податися на грант УКФ.
У написанні гранту нам дуже допомагала Тетяна Котенко. Вона билася за виставу до останнього. І, здавалося б, все мало відбутися, однак в останній момент, а це вже був десь, мабуть, березень-квітень область із певних причин не погодилася на співфінансування, а за умовами гранту це була ключова позиція. Ми також підтримували зв‘язок із Лесею Гасиджак – тобто залучали всіх, хто міг би допомогти в реалізації.
Я дуже хочу, щоб ви бодай трохи уявили, якою мала б бути вистава. Ось буквально кілька тез із робочого плану: «Вистава починається з вулиці. Глядач починає заходити через збудований із дощок загін. На підлозі розсипана пшениця, по боках стоять мішки. При вході в театр стоять жорна. І кожен із тих, хто заходить насипає жменьку зерна на жорна…»; «У залі стоїть кілька хлібопічок, які з початком вистави починають випікати хліб, щоб протягом вистави по залу розповсюджувався запах свіжоспеченого хліба…»; «Колективізація вже минула. Почався голод. Одні з сусідів зрадили своїх односельчан та видають, де в кого сховане зерно. Новонароджена дитина помирає на Різдво. На різдвяному столі замість їжі стоїть труна. Голод триває до весни. Чоловіків допитують і б'ють, щоб дізнатись, де ще сховали зерно. Помирають майже всі, хто брали участь у першій сцені збору врожаю…»; «В живих залишилися лише кілька дітей і священик. У глечиках починає проростати озима пшениця – у цьому з’являється надія на відродження. Якщо вижили діти, то нація виживе. Все це відбувається на Великдень – свято надії та відродження життя».
Можливо колись нам таки вдасться втілити цей проєкт. Бо він вартий того, щоб його бачили, особливо діти. Бо ось на такому прикладі нове покоління має вчитися розуміти, наскільки взаємопов‘язані ті події і сучасна війна, наскільки на болотах боялися, ненавиділи, прагнули тоді й прагнуть нині знищити українців».
…І все-таки, чому ж було скасовано співфінансування?
Із нинішнім головою обласної ради Юрієм Дроздом ми зустрілися теж у театрі, на благодійній виставі «Народжені бути вільними». У антракті запитую пана Юрія – хто ж відмінив співфінансування такої незвичайної і цікавої постановки? Переказана мною розповідь Сергія Шульги про задум вистави здивувала і вразила нинішнього голову. Він щиро (принаймні у мене склалося таке враження) сказав, що вперше чує про такий задум і сам точно нічого не відміняв.
То хто ж тоді? Хтось із запопадливих чиновників, які часто намагаються демонструвати своє гнучкошиїнство перед начальством? Ну, не могло ж те співфінансування відмінитися саме собою…
Світлана Орел