«Ми часто пишемо те, що від нас чекають, але іноді так, як самі від себе не чекали. Іноді ми готові вшанувати своїм живим, нервовим, стражденним словом тих, хто його не вартий, але врешті-решт служимо Слову, вкладеному в нас Богом. Один античний автор зауважив: усе набридає, крім розуміння. А наше слово-справа і є насамперед розуміння – зрозуміти, відчути і сказати так, щоб прониклись інші. Отож, давайте відкопувати теми, вибудовувати парадокси, шукати логіку там, де й чорт ногу зламає. І так до кінця: чорт – своє, а ми – своє!»
Таке вітання до Дня журналіста я колись, ще на початку 2000-их, отримала з Луганська від колег із «Української технічної газети». У ті роки було таке видання – цікаве, аналітичне, глибоке, з тих, які цікаво читати через роки й роки, бо не зациклюються на сьогоденному інформуванні, а уміють відчувати й враховувати і професійні, і технологічні, і соціальні, і етичні аспекти. Газета перестала виходити ще до війни. На жаль, український масовий читач не готовий сплачувати адекватну ціну за таку журналістику. Але там, на Луганщині, нині тривають найзапекліші бої. Чи живі колеги? Один Бог знає.
Журналістика сьогодні змінилась кардинально. «Укрпошта» ще кілька років тому почала нищити друковану журналістику, війна нанесла їй ще одного тяжкого удару. Обласні видання зменшили обсяг – відсутність телевізійних програм відразу оголила справжній творчий потенціал редакцій. Але, на диво, сталося так, що більшість районних газет не лише не припинили виходити, а ще й наростили свій потенціал. Очевидно, в глибинці, де люди менше користуються інтернетом, для багатьох місцеві газети залишились своєрідним орієнтиром, точкою опори у інформаційному полі.
Звісно, редакції районних газет теж максимально скорочені, троє працівників там – це вже розкіш. І при цьому деякі з них – у Бобринці (редактор Ігор Леус), у Олександрівці (Галина Шевченко), виходять двічі на тиждень! У більшості видань повнокровно присутня тема нинішніх подій, так, чимало інформативного, навіть довідкового матеріалу, але разом з тим присутнє і те нервове, хвилююче журналістське слово, про яке писав у своєму вітанні колега з Луганська.
Усе це показав конкурс «Журналісти проти війни», який цього року провела обласна організація Спілки журналістів, адже і обласні, і міські мистецькі премії, у тому числі й журналістська, у час війни не визначаються.
Серед друкованих видань переможцем названо газету «Честь хлібороба». До речі, її редакція до всього ще й організувала збір коштів для наших Збройних Сил, залучивши таким чином для наших воїнів майже 900 тисяч гривень. За це варто було б нагородити редакцію і за участь у журналістських акціях. Цю нагороду цього разу отримала редакція газети «Діалог». Вона долучилася до українсько-литовського проєкту «Ми з України» – разовий випуск багатотиражного видання. Серед переможців також ТРК «КТМ» з Олександрії (керівник Надія Бойко) (на фото).
Спеціальні відзнаки отримали газети «Україна-Центр» (Юхим Мармер), «Сільське життя плюс» (Олег Шверненко), «Сільське життя» (Катерина Матко), радіо «Голос Петрівщини» (Тетяна Біденко), «Фотоінформ» (Ігор Філіпенко).
Ясна річ, далеко не всі видання взяли участь у конкурсі, а сайти взагалі практично відсутні. Але, як би там не було, ми, журналісти, таки робимо своє, всупереч усім чортам, і всякому злу.
Світлана Орел