Чи заб’ють пішохідні фонтани у центрі Кропивницького?

Елегантні статуї – естетична окраса міста, і одночасно у кожній фігурі з бронзи, мармуру чи бетону закодована якась історична, емоційна та символічна інформація. Коли ми оглядаємо меморіал на Фортечних валах, пам’ятники Володимиру Винниченку, Ігорю Тамму, братам Ельворті, міському голові Олександру Пашутіну, Богдану Хмельницькому, коли фотографуємося біля Янгола чи поруч з парою студентів біля техуніверситету, то мимоволі згадуємо, з якими подіями, відкриттями чи переломними моментами пов’язані ці скульптури. І практично ніколи не замислюємося, як непросто буває вписати монументи в міський екстер’єр, які складні інженерно-будівельні роботи з цим пов’язані; ще менше нас цікавить, скільки інстанцій треба пройти, скільки документів узгодити і від скількох опонентів відбитися.

Це все – робота архітекторів. У Кропивницькому загадані монументи і цілі міські масиви (Ковалівка, Черемушки, Волкова) пробивав і проходив усі етапи спорудження багаторічний головний архітектор Кропивницького і почесний громадянин міста Віталій Кривенко.

За першою освітою він художник, закінчив художнє училище у російському місті Іваново. Час від часу у паузах між основною роботою писав акварелі, займався витинанням по металу та різьбленням по дереву. Пізніше зосередився на геральдиці, створив герби Кіровограда, Кіровоградської області та іншу символіку. І захоплено працював над зведенням та оздобленням комплексу Благовіщенський храм-Янгол– охоронець, ініціатором спорудження якого став голова наглядової ради ПАТ НВП «Радій» Євгеній Бахмач.

Архітектором був і брат Віталія Кривенка; архітекторами працюють обидві доньки; цю ж професію після закінчення навчання матиме і онука. А дружина Людмила Іванівна у зрілому віці стала художницею у рідкісній техніці – арт-квілт. Це створення картин не фарбами, не олівцем, не нитками, а шматочками тканини, які пристрочуються до основи спеціальною машинкою. Людмила Кривенко освоїла це мистецтво сама, коли виросли діти і стало більше вільного часу. Тепер проводить майстер-класи, має свій сайт, їздила на міжнародні виставки і брала там призи. Також виготовляє ляльок-мотанок.

– Вони робляться з тканини, яка спочатку туго скручується. Потім на твердий каркас одягаються хустка, спідничка, блузка, жилетка, фартушок – вбрання у фольклорному стилі. Ці ляльки виготовляються як обереги. Їх присутність у домі – це відгомін язичницьких вірувань наших предків. Є ляльки, які покликані нести в дім багатство, мир, злагоду, урожай, поповнення сім’ї. Ляльку, – наголошує Людмила Іванівна, – слід розміщувати обов’язково навпроти дверей і обличчям на схід. Поставте мотанку в своєму помешканні і чекайте удачі!

Віталій Єфремович Кривенко пішов із життя навесні. Після тяжкої втрати дружина розрізала на клаптики чоловікові сорочки і пошила з них ковдру…

Тепер Людмила Іванівна розбирає архів Віталія Кривенка. Він працював майже до останніх днів – зокрема, розробляв ескізи реконструкції площі Героїв Майдану. Проєктував її як затишне місце відпочинку з пішохідними фонтанами – тобто тими, що б’ють прямо з асфальту без чаш. А у багатостраждальному (нині окупованому генделиками) сквері між Центральним ринком і міськрадою хотів розмістити скульптурні персонажі творів Гоголя. Можливо, намітки досвідченого архітектора зацікавлять спеціалістів і знайдуть практичне застосування.

У Людмили Кривенко є наміри подати в обласний архів і безцінний літопис реалізації багатьох архітектурних проєктів від нуля і, як-то кажуть, до фінальної стрічки і фанфар. Це об’ємні теки листувань, узгоджень, відмов і вибивання дозволів. Це вирізки з газет, які писали про спорудження пам’ятників та впорядкування території. Писали різне. Бувало й різке: і монумент не тієї форми, і не там стоїть, і дерева заради нього даремно порубали, і взагалі без нього можна обійтися. Минув час – і ці пам’ятники органічно вписалися у міський краєвид.

А особливо вражають у колекції Віталія Кривенка фотоматеріали, де майже протокольно зафіксовані етапи реалізації архітектурно-художніх проєктів: розчищення місцевості, демонтаж морально і фізично застарілих об’єктів, перенесення комунікацій, благоустрій і ризикований та ювелірно вивірений процес розміщення скульптури на п’єдесталі.

На основі цієї фотоепопеї майбутнім історикам можна писати реферати, дипломні роботи і навіть дисертації.

Ніна Даниленко


Надрукувати   E-mail