«Нині навіть серед літа, пори відпускної, так багато відбувається в нашому місті літературно-мистецьких заходів, що якби їх усі відвідувати, то де брати час власне для творчості?» – чую, запитують-скаржаться молоді. І я їх розумію, бо, може, частіше від інших наших спілчан відвідую презентаційні імпрези та нерідко дивуюсь-обюрююсь нашій корпоративній байдужості. А тут аж семеро членів письменницької спілки, чверть організації, навідались послухати творчий звіт свого колеги у музеї мистецтв. Окрім спілчан зала була велелюдною.
Володимир Яремчук! Поет, педагог, біолог, етнограф, прозаїк, пісняр, гуморист… Це не всі його обдарування. І хоч на зустрічі з подачі Володимира Базилевського його вшановано метафорою «пізній деревій», він збирав ці обдарування не лишень у пору високих літ, а протягом усього життя. Їхні витоки з південно-східного подільського села Вільхового, яке подарувало нашій літературі й науці іще одного знаного – Леоніда Куценка. І той рідний говір з ним усюди, куди б не кликала його доля, допровадивши тепер до Долинської, містечка на споді, якщо озирати мапу, нашої області.
«Вам там веселіше в обласному центрі – частіше збираєтесь поспілкуватись, обмінятись творчим свербіжем… Передавайте вітання Володимиру Петровичу!» – гукає щиро-заздрісно з західних крес нашого краю Сергій Піддубний. Заздрісно, бо далека провінція позбавляє його такого бажаного спілкування. Це він, Сергій, відкрив мені колись Володимира Яремчука, надрукувавши добірку його віршів у журналі «Ятрань» (Голованівськ), аби через десяток літ той на повну силу явив свій талант книгою «На вишневім березі» (2015).
Він з акторською вправністю читав поезії останніх років і кожній строфі кортіло аплодувати: що високий (громадянський, трагічний, грізний, веселий, довірливий) політ думки, що розлита чи не в кожному рядку мудрість, що вгадуваний мовний ареал прибужанський (погрéби, ладáнки), що метафоричність легка й неповторна («Співав баритон! Реготіли кларнети і труби! Весілля гуло! Танцювали і хата, і тин…»), що бездоганна версифікація, що хвилююча проблематика інвектив, що непереможна кóда нашого поступу й нашого духу!..
Надія Гармазій, наша письменницька очільниця, модерувала захід і зізнавалася згодом, що попри обдуманий сценарій їй було легко вести цей захід, перемикаючи уявний тумблер звукової оповіді поета й композитора. Так – і композитора. Володимир Петрович коментував пісні, які лунали з мультимедійного екрана, написані на його слова відомими композиторами України Анатолієм Пашкевичем, Миколою Збарадським, а також і свої мелодії, які звучать з уст керованого ним народного обрядово-фольклорного гурту «Калина».
Його вітали рідні (дочка Тетяна із зятем Олександром, військовим літуном), друзі й шанувальники творчості (Станіслав Новицький, представляючи макет майбутньої книги Володимира Яремчука «Український обряд», потішив публіку розповіддю про відвідини управління культури нашої обласної адміністрації, де працівниці державної установи щиро й безпристрасно признавались: «А ми книг не читаємо»). І зичили здоров’я (у свої 77 він має вигляд на чверть століття молодшим – стрункий, легкий, мобільний) та аби ще довгі літа його серце бентежив-радував журавлиний крик, чутий щойно в мережці його пісень…
Національна спілка письменників України нагородила письменника й фольклориста Володимира Яремчука медаллю «Почесна відзнака».
…А заголовок цієї замітки хай залишиться інтригою для непосвячених.
В.Теліжан