У самому центрі Кропивницького остаточно спиляли берізки, які кілька років тому оточили склом фасаду магазину, що там знаходиться. Деревця вже були добре підросли і створювали таку жадану у літню спеку тінь, для тих, хто очікував транспорт на зупинці, що розташована поряд. Як зазначали місцеві ЗМІ, власником магазину був депутат міської ради Рафаел Санасарян.
– Це буде перший магазин, у якому ростимуть живі дерева. На мою думку, це приклад для тих, хто нищить дерева на своїй території, – так тоді він коментував це дивне явище. Нині ж Рафаел Санасарян відхрещується, заявляючи, що не він є власником того магазину. Мовляв, його фірма лише виконувала ремонтні роботи. Та як би там не було, але цей варварський вчинок пов’язують із ім’ям саме Рафаеля Санасаряна, підприємця і депутата міської ради. До речі, керівника громадської організації «Кіровоград – європейське місто». Парадокс, та й годі! Легко бути європейцем на папері, а коли це стосується твоїх інтересів… Правда, від того засклення пан Рафаель швидше програв, а не виграв. У бізнесовому плані ті 50 см землі нічого не додають, а іміджеві втрати його, як на мене, колосальні. Тим більше, що частина містян тепер принципово оминають той осоружний магазин.
Не всі тоді сприйняли засклення дерев так оптимістично, як власник земельної ділянки. Протестувала свідок тих робіт Юлія Мартинюк-Жосан. А ось що розповів у ФБ Максим Сінченко: «Металева рамка навколо них з’явилась вранці 17 травня 2016. Побачивши це, я одразу викликав поліцію та написав заяву. Але кандидата на посаду міського голови виборів-2015 та депутата міськради, на той час партії Ляшка, а на цей час – партії Стрижакова, такий мій крок не зупинив від продовження будівництва. Рафаель Санасарян спочатку намагався приховати, що це він проводить будівництво. Довелось звертатись в усі можливі інспекції. Потім надійшла заява в поліцію вже на мене. Поскаржився прораб будівництва, який намагався втекти від екоінспекції. Тоді я наполегливо попросив його не втікати, а дочекатись поліції та надати їй свої документи. Ще пізніше Санасарян звинуватив мене в переслідуванні за його політичну діяльність.
Далі були складені протоколи на Санасаряна за виявлені порушення: від спецінспекції, архітектурно-будівельної інспекції та екоінспекції. Екоінспекція склала протокол тоді лише за знесений газон. «Як ми можемо складати протокол за шкоду березам, адже вони поки що цілі», – сказали мені тоді. А ще тоді «на сцені» з’явився молодий екоінспетор, якого Санасарян запросив розказати журналістам, що за склом берези будуть почувати себе в рази краще. Правда пізніше екоінспектор погорів на хабарі, а в екоінспекції заявили, що хабарник оголошував власну позицію, а не позицію екоінспекції.
Щоб виправитись, екоінспекція виписала припис аж на Райковича. Він, як очільник громади, власника беріз, мав вжити заходів для їхнього захисту. Наприклад, розірвати договір оренди земельної ділянки. Однак за цей час позиція міськради щодо беріз чомусь змінилась. У міськраді видали дозвіл на будівництво, а тодішній заступник міського голови Грабенко, якого пізніше з ганьбою звільнили, оскаржив припис екоінспекції у суді. Перед оскарженням він хвалився, що адмінсуд почав приймати рішення на користь міськради, а пізніше й на його користь, коли присудив відновити його на посаді. Тож не дивно, що припис був скасований судом».
Поки тривали усі ці перипетії, берізки поступово всихали. Позаторік одне з "замурованих" дерев впало на перехожу, травмувавши її. І ось тепер вони померли остаточно. Свілком цього стала екоактивістка Надія Паливода: «Я навіть зустріла під березами директорку "Єлізавети" і власників торгового центру, вони саме обговорювали, як їх спиляти. Дозволи на спил показали. Ці 5 беріз за все своє життя не зробили нічого поганого, а тільки давали кисень місту, а людям на зупинці – затінок.
Заради чого вони загинули? Заради 50-ти сантиметрів простору, саме на таку відстань тодішній власник посунув площу магазину вперед, вмурувавши берези в магазин.
Чому всохли? Знаєте, можна говорити про різницю температур взимку між верхньою частиною стовбура і нижньою, можна говорити про поверхневий тип кореневої системи, яка не терпить закритого простору... Але причина в іншому. Дерево реагує на ставлення до нього. В африканських народів є такий звичай: коли їм заважає якесь дерево, вони стають навколо і злісно кричать на нього. І дерево від їхньої злості всихає...
Що відчули на собі ці бідні берези? В них забрали останній клаптик землі, їм різали гілки, обмуровували, сховали від людських очей, наче їх немає, наче вони не існують...
– Ходімо, сестри, нас тут не люблять, ми тут нікому не потрібні, – сказали вони. І пішли.
Прощайте, сестри...