Довго ми сподівалися, що він у полоні і є шанс, що повернеться живим. Цей шанс зник. Дружина Олена Сінченко повідомила – Дімки немає.
…Вперше ми почули про нього, точніше, його слово на відкритті меморіальної дошки Вячеславу Чорноволу на приміщенні колишніх редакцій газет на тоді ще вулиці Луначарського. Тоді було не дуже велелюдне зібрання, бо якраз тривав і ще болів розкол Руху, колись могутньої і чесної політичної сили. Він привернув увагу до себе і екстравагантною зовнішністю – крислатий чорний капелюх і таке ж, по-моєму, темне довге пальто чи плащ. А ще наснаженою промовою із небуденними думками. Хто це? Дмитро Сінченко з Молодого руху. Тоді ми зраділи. Адже поповнення лав національно свідомих земляків, та ще й спроможних інтелектуально і, як виявилось пізніше, і організаційно, було дуже важливо, бо до цих лав на той час приставало не так багато людей. Сьогодні це масовий тренд, а тоді це були десятки, сотні, навіть не тисячі.
В якийсь момент прийшло розчарування: той його виступ виявився майже дослівним переказом статті у свіжому номері «Літературної України» одного з лідерів демократичного руху. Але його подальша діяльність показала: Дмитро справжній сучасний громадський діяч. Без перебільшення можна сказати: Дмитро Сінченко був одних із будівничих громадянського суспільства у нашому краї, і не тільки. Він, на відміну від нас, його попередників, навчився отримувати гранти і ефективно їх використовувати: для контролю над діяльністю влади, місцевих депутатів, втілення суспільно важливих проєктів.
Він чітко розумів роль росії в українській історії і задовго до великої війни безкомпромісно артикулював це розуміння на будь-яку аудиторію. Війна не могла не покликати його. Але як же несправедливо, що забрала!
Дружина Олена написала у ФБ: «У Дмитра була одна велика любов – Україна. Він мріяв про її світле майбутнє і намагався робити все, щоб прийти до нього, як можна швидше. Він нею жив і за неї ж віддав життя. Він був світлою, розумною, щирою, принциповою людиною.
Дімка дуже філософськи і особливо ставився до життя і смерті. Тому я дуже прошу, щоб ваш сум був світлим.
А знаєте, як найкраще вшанувати його пам'ять? Не беріть і не давайте хабарів. Боріться за свої права. Живіть по совісті і по Конституції. Говоріть українською, читайте українське, слухайте українське. Декомунізуйте та дерусифікуйте себе і простір навколо себе. Повірте, він радітиме, де б не був.
Якщо раптом ви хочете зробити добру справу у пам'ять про Діму, то в мене є пара пропозицій.
- Можете задонатити невтомній пташці Татьяна Сила, яка з 2015 зігріває, годує і береже наших воїнів ( 4149 6293 6202 9993 )
- Або зробити благодійний внесок на карту дівчатам з Янгол Життя – Благодійний фонд, які рятують наших діточок від страшних хвороб (4246 0010 6027 8714 )
- Задонатьте своїм знайомим друзям волонтерам або військовим, тим кому довіряєте.
І просто ніколи не будьте байдужими, так, як Дімка не був... Вічного йому життя і теплого прийому у Сварожих чертогах. Я дякую тобі за те, що обрав захищати нашу Україну. Дякую, що був. Дякую за сина – це світло, яке світить найяскравіше і найтепліше. І знай, я пам'ятатиму про тебе. У всіх галактиках, у всіх світах».
Пам’ятаймо і постараймося бути гідними Дмитра і таких, як він.