Днями відзначила свій 80-й день народження моя улюблена Наталія Яковенко-Апрод. Так, я сама її обрала у вчителі! Перше інтелектуальне потрясіння пережила, перечитавши її «Вступ до історії», далі – публікації, книги, інтерв’ю, лекції на ютуб-каналі. Але істинною розкішшю стало спілкування з Наталією Миколаївною…
Як своєрідне визнання її неординарності й таланту виникла ідея очної зустрічі, яку я організувала 6 листопада 2017 року у Кіровоградському інституті післядипломної педагогічної освіти. З тодішнього коментаря: «Нам вкрай важливо «ідентифікувати своїх», тих, хто у нас народився, пішов звідси у широкий світ. У Наталії Миколаївни це був шлях у світ науки. Вона вчений-історик з європейським іменем, її праці цікаві й складні, оригінальні і, водночас – унікальні! Жінка неймовірної ерудиції та працьовитості, проста, толерантна, щира у спілкуванні, І що мене вразило – має сміливість БУТИ СОБОЮ! Хочу публічно висловити їй подяку за те, що відгукнулась на наше запрошення, знайшла час, відвідавши наше місто й свою батьківщину…».
Тоді, п’ять років тому, запрошувала багатьох, пришли ті, хто зацікавився: інтелектуали – викладачі й студенти університетів, деякі вчителі, архівісти, бібліотекарі, музейники, видавці, краєзнавці. Під враженнями від цієї зустрічі підготувала віртуальну виставку на сайті Педагогічного музею України: http://pmu.in.ua/museum_pedagogics/natalia_yakovenko_75/
Тоді відбувся круглий стіл «Сучасна історична наука: проблеми методології, дидактики та популяризації» Гостя розповіла про свій життєвий та творчий шлях, входження у храм історичної науки. Наталя Яковенко наголосила, що академічна історія і популярна – це різні речі, які не можна поєднувати чи змішувати. Присутніх зокрема цікавила роль популярної історії, зокрема регіоналістики у виховних та суспільних процесах.
Знаний науковець не дала простих відповідей на ці запитання. Більше того, наголосила, що головна карта лягає у руки вчителя. Від його вибору, від його світогляду, настрою розуму і серця, залежить, як сприйматимуть своє та світове історичне минуле нинішні та наступні покоління. Пані Наталя наголосила, що саме за таким принципом будуються і європейські підручники.
– Ми не навчаємо історії, ми навчаємо думати про історію, – пояснила вона. – Перелік дат, подій – це не історія, а лише канва, яку треба наповнити людьми, реаліями, відчуттями. Те, як заповнюватиметься ця канва, залежить від конкретного історика.
У багатьох країнах, які ми вважаємо успішними і світоглядно цілісними, дискусії про те, як це має робитися, тривали десятиліттями. Зокрема у Японії, в США. Подібні речі не можна пускати на самоплив, як це часом зустрічається нині у нас, адже історика, зазначила Наталя Яковенко, можна порівняти із селянином, який вирощує коноплі, він не відповідає за те, як використають його сировину, чи зроблять із неї цінні ліки, чи отруту.
Разом з тим, професор Наталя Яковенко наголосила, що шкільна історія – надзвичайно важлива річ, адже тільки вона та ще певною мірою література соціалізує людину, закладає основи майбутньої особистості.
Після того як прочитала усі подаровані Н.Яковенко книги, зібрала колекцію (єдину в нашій області!), яку подарувала Бобринецькому міському краєзнавчому музею ім.М.Смоленчука, маю намір і надалі її поповнювати.
З Вашим Днем, шановна Наталіє Миколаївно! Ціную, шаную та шлю найкращі побажання!
Лариса Гайда