Панас Васильович Феденко народився 13 грудня 1893 року на хуторі поблизу села Веселі Терни Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії (зараз село Веселі Терни входить до складу м. Кривий Ріг) у великій селянській сім’ї. Він був дев’ятою дитиною. Його батько, Василь Гнатович, походив із кріпацької родини. Освіту Панас Феденко почав здобувати спочатку у місцевій школі, а трохи згодом, за порадою вчителів, поїхав навчатися до шестикласної школи у Верхньодніпровську. Далі було навчання в гімназії міста Олександрії, що на Єлисаветградщині (нині Кіровоградська область). Там він познайомився з Дмитром Чижевським, з яким приятелював аж до смерті Дмитра Івановича.
Після закінчення гімназії П.Феденко вивчав історію і класичну філологію в історико-філологічному інституті (1913-1917 рр.) у Петербурзі. Саме в російській столиці П.Феденко ознайомився з соціалістичними ідеями і в 1915 році став членом Української Соціал-демократичної партії, у петербурзькому журналі «Наше життя» розпочав свою журналістську діяльність. Водночас він був співробітником місячника «Украинская жизнь», що виходив у 1912-1917 роках у Москві під редакцією Симона Петлюри. Панас Феденко брав активну участь у революційних подіях у Петрограді 1917 року, працюючи в місцевій організації УСДРП.
В червні 1917 він повертається в Україну, стає інструктором політичної освіти Верхньодніпровського повіту. Разом зі своїми приятелями Панас Васильович літом 1917 року заснував у Веселих Тернах гімназію. Політичні події змушують його переїхати до Єлисаветграда, де він стає одним з керівників регіонального осередку УСДРП. Разом з іншими молодими політиками створює Інформаційне бюро, яке пропагує національно-визвольні ідеї. На Селянському з’їзді П.Феденка обрали своїм представником до Центральної Ради у Києві.
Влітку 1918 року П. Феденко переїхав у Катеринослав, щоб працювати в пресі. Тоді почалася його співпраця з Ісааком Мазепою, пізніше прем’єр-міністром УНР. Феденко критично оцінював стан та рівень розвитку українського національно-визвольного руху в Катеринославі. В грудні 1917 року почала виходити українська соціал-демократична газета «Наше слово», редакторами якої були І. Мазепа та П. Феденко. Ще одним із аспектів діяльності П. Феденка була робота з українізації школи. З вересня 1918 року він працював викладачем українознавства у Катеринославському вчительському інституті. Цей предмет передбачав вивчення студентами української мови та історії. Бурхливі революційні події не дали змоги займатися улюбленою вчительською справою. Після падіння гетьманського режиму йому разом з іншими катеринославськими соціал-демократами довелося зі зброєю в руках боротися з більшовицькими загонами, які намагалися захопити Катеринослав.
У 1919 році Панас Феденко був делегатом VI з’їзду УСДРП та Конгресу Трудового Народу України. Його позиція була однозначна – зміцнення української державності, спротив більшовицькій концепції диктатури пролетаріату. Панас Феденко стає автором резолюцій, покладених в основу «Закону про владу» та Універсалу Трудового конгресу, який затверджував злуку Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки (28 січня 1919 року). Після того, як уряд УНР очолив Ісаак Мазепа, Панас Феденко став одним із політичних референтів при українській армії (у віці 25 років). Бере також участь у складанні Декларації «Від правительства УНР», яка була затверджена в Чорториї (на Волині). Далі Панас Феденко працював у секретаріаті ЦК УСП, був редактором преси УСДРП і членом Центрального Українського Повстанського Комітету. Як політичний референт при Команді Армії УНР Панас Феденко бере участь у Зимовому Поході, а потім працював зв’язковим ЦК УСДРП на окупованій українській території аж до грудня 1920 року.
Просування більшовицьких військ в Україну змусило Панаса Феденка переїхати до Львова, а згодом — до Польщі. В березні 1921 року в місті Тарнові почав працювати уряд УНР в екзилі (тобто в еміграції), де Панас Феденко був представником від УСДРП. Там же, в Польщі, він став видавати журнали «Вільна Україна» та «Соціалістична думка». Ставлення польської адміністрації до всього українського було вкрай негативним, і тому через деякий час Панас Феденко та Ісаак Мазепа переїжджають до Німеччини. В українському посольстві в Берліні Панас Феденко робить доповідь про становище населення України після встановлення в країні більшовицької влади. В 1923 році в Берліні з друку виходять його праці «Українська національна та визвольна боротьба» та «Голод в Україні» (в співпраці з Ісааком Мазепою).
Подальше життя П.Феденка було багате на тривалі подорожі та численні зміни місць проживання в умовах вимушеної еміграції. З 1923 по 1945 рік Панас Васильович проживає в Чехословаччині, у Празі. Там він продовжував активну політичну та наукову діяльність, був одним з керівників Української соціал-демократичної робітничої партії, брав участь у європейському соціалістичному русі, виступав на численних конференціях і конгресах. У 1924 році Панас Феденко здобув звання доктора на історико-філософському факультеті Українського Вільного Університету в Празі (дисертація на тему «Початок руїни») і з 1925 року викладав історію в Українському Високому Педагогічному Інституті імені Михайла Драгоманова, де він став доцентом в 1926 році і займав посаду завідувача кафедри, а згодом – декана історичного факультету. З 1932 року він – доцент УВУ. Пізніше П. Феденко став професором Українського техніко-господарського інституту позаочного навчання (УТГІ).
Використовуючи наукові бібліотеки та архіви Праги, Феденко отримав необхідні джерела, які допомогли йому дослідити українську історію Козацької доби. Всі його історичні розвідки були високо оцінені провідними істориками того часу. В цей період його діяльності виходять перші фундаментальні дослідження з української політичної історії початку ХХ століття. Серед таких перших робіт Феденка була книга «Український громадський рух у ХХ столітті», видана в 1933 році.
В 1945 році Панас Феденко виїхав з Праги. До 1951 року жив у Західній Німеччині. Він продовжує свою політичну роботу, бере участь у роботі Української Національної Ради як представник Української Соціалістичної Партії (1950-1967). В 1951 році видає книгу «Україна, її боротьба за свободу», в якій як безпосередній учасник намагається висвітлити процес національно-визвольних змагань першої половини ХХ століття. Після смерті Ісаака Мазепи в березні 1952 року він відходить від політики і всього себе присвячує науково-дослідницькій роботі.
В 1959 році Панас Феденко перебуває у Лондоні. Там він починає видавати журнал «Наше слово». Через деякий час виходять його книги: «Український рух XX століття», «Ісаак Мазепа — борець за волю України» (написана в пам'ять про свого товариша). Друкуються його літературні твори: «Несмертельна слава» (вийшла в світ під псевдонімом Василь Тирса), «Amor Patrial». В 1959 році П.Феденко оселяється в Мюнхені, де працює на запрошення Інституту вивчення СРСР. Останні роки життя вже як вчений досліджував еволюцію комуністичного режиму в СРСР. Там вийшла низка його праць, зокрема: «Марксистські і більшовицькі теорії національного питання», «Соціалізм давній і новочасний», «Нова історія СРСР»…
Помер Панас Феденко у Мюнхені 10 вересня 1981 року.
Про великий авторитет Панаса Феденка і шанобливе ставлення до нього українських емігрантів свідчили листи і телеграми співчуття, отримані його родиною після смерті Панаса Васильовича. Творчий доробок Панаса Феденка, який довго і дбайливо зберігала його невістка — Ніна Феденко, передали на зберігання до Національного музею історії України. Серед переданих матеріалів є праці, присвячені дослідженню українського політичного руху початку XX століття, монографії, присвячені пам'яті його найближчого друга і соратника по політичній боротьбі, колишнього голови уряду УНР Ісаака Мазепи, історичні романи тощо. Панас Феденко був дуже продуктивним у своїй творчій праці. Повну бібліографію його творів важко буде зібрати, тому що багато з них видано під різними псевдонімами або ж анонімно. Останні роки життя Панас Феденко працював над «Толковою історією України», задуманою як підручник для студентів української історії та широкого кола читачів. Однак ця книга залишилася не закінченою.