Ще на початку 1970-х років один любитель творчості Юрія Яновського у розмові зі мною сказав: «Існує думка, що Яновський і Микола Гоголь мають один родовід. Я цьому мало вірю, бо ніде не знаходжу підтвердження. Може тобі вдасться, ти ж краєзнавець?» Пошуки розтягнулися на багато років, довелося переглянути море літератури про обох письменників у наукових бібліотеках і архівах Кіровограда, Одеси, Києва, дістався до головної бібліотеки колишнього Союзу у Москві ім. Леніна (тепер Російська державна). Так по зернинці назбирав. Результатом пошуків була моя публікація у журналі «Київська старовина», №2 за 1994 рік. З того часу минуло майже чверть століття, виросло нове покоління поціновувачів красного слова митців.
**********
Першу згадку про рід Гоголів знаходимо в «Історії Русів». Серед представників українського духовенства, хто поставив свої підписи під Берестейською церковною унією 1596 р., є прізвище єпископа пінського та туринського Іоанна Гоголя. Служіння духовного культу було сімейною традицією Гоголів. Однак протягом майже ста років після тієї унії в історичних джерелах це прізвище ніде не згадувалося (не кожному дано потрапляти в історію). Аж у літописах Григорія Грабянки та Самійла Величка знову з’являються дані про Гоголів. Зі сторінок творів постає колоритна фігура одного зі сподвижників Богдана Хмельницького, кальницького полковника Остапа Гоголя. Як мужній і мудрий ватажок козаків, він уславив себе під Жовтими Водами і Корсунем, Уманню і Ладижиним, під Торговицею і Криловим, де були розгромлені основні сили поляків.
Особливо відзначився О. Гоголь у період Руїни (1663-1668 рр.). Це був один з найтрагічніших періодів в історії нашої держави: розділена між Польщею і Росією, Україна задихалася у внутрішніх суперечностях між прихильниками російської, польської та турецької орієнтацій. У країні панувала анархія, вперше з’явилося два гетьмани – Лівобережний та Правобережний. У цей час Остап Гоголь (як Сірко і Богун), підтримали гетьмана Петра Дорошенка, який відстоював незалежність України. Дорошенко призначив Гоголя наказним гетьманом, цю посаду Остап обіймав з 1674 по 1679 рік. Гоголь одержав дарчу грамоту на село Вільховець.
Продовжив рід Гоголів Прокіп Остапович. Про нього відомо лиш те, що він мріяв стати польським шляхтичем, але так і не досяг мети. Син його Іван лишив помітний слід. Підтримуючи батька, намагався будь-що пробитися в шляхту, бо польські магнати, які захопили на той час Правобережну Україну, жорстоко гнітили український народ, не визнавали за ним жодних політичних та економічних прав. Іван вважав за краще бути паном, аніж холопом. Однак лише саме ім’я Іван перекреслювало всі надії на шляхетство: Іван – значить православний, бидло. Тому невдовзі Іван Гоголь стає Яном. Але прізвище Гоголь свідчило про українське коріння. Тоді новоспечений Ян стає Яновським. Скільки подібних поляків вийшло з гущі українського народу: Барановські, Лисовські, Вишневські. Не будемо їх суворо засуджувати: і в наші часи Куліш став Кулешовим, Білик – Бєліком, Піскун – Піскуновим.
Від Янового сина Дем’яна родовід Яновських пішов двома гілками. Одну з них започаткував син Дем’яна Панас – секунд-майор Миргородського полку. Він згадав свого пращура і відновив у своєму роду прізвище Гоголів. Щоправда, з приставкою: Гоголь-Яновський. Подвійне прізвище зберегли ще кілька поколінь роду, у тому числі й Микола Гоголь. У Ніжинській гімназії, де він вчився, його прізвище у всіх журналах було Яновський. Лише в атестаті, виданому по закінченні гімназії у червні 1828 року, написано Гоголь-Яновський. У генеалогічній лінії, започаткованій Кирилом, подвійного прізвища вже не було. Усі подальші покоління аж до Юрія включно, були тільки Яновські.
На початку 60-х років ХІХ ст. майор Панас Гоголь-Яновський пошлюбив Тетяну Лизогуб – представницю давнього українського козацько– старшинського роду. У придане Панас одержав від заможного тестя дорогий дарунок – хутір, заснований Семеном Лизогубом на землях Бугогардівської паланки Запорозької Січі (сучасна Кіровоградська область). Одержавши хутір, Панас Гоголь-Яновський за іменем коханої дружини назвав його Тетянівкою. Щоб і себе на цій землі увічнити, утворив на зразок свого прізвища подвійну назву: Тетяно-Майорівка. Так називався хутір до наших днів. Згодом першу частину назви відкинули і лишили тільки другу –Майорівка, включили до складу Нечаївки, де, як встановлено, народився Юрій Яновський.
Розвиток другої сімейної гілки, з якої власне виходить Юрій Яновський, відомий завдяки священику Миргородського повіту Володимиру Яновському. Він лишив свій щоденник, який у 1902 році опублікували «Полтавські губернські Відомості». З цього документа дізнаємося, що отець Володимир був троюрідним братом Миколи Гоголя, походив із сім’ї Кирила Дем’яновича Яновського – молодшого брата Панаса Яновського. У Кирила було два сина – Меркурій і Сава. Останній був хрещеником Панаса. Хрещений батько подарував Саві хутір Тетяно-Майорівку. Туди перебрався його син Максим. 1825 року у сім’ї Максима народився син Микола. Офіційна версія стверджує, що Микола Максимович служив управителем Майорівки. Однак, за сімейними переказами, він був поміщиком, власником Нечаївки та Майорівки. Достовірність цього підтверджує те, що перед смертю Микола Максимович передав своєму старшому сину Петру володіння у Майорівці, молодшому Івану його частину віддав грішми, на які той узяв в оренду землю у селі Бородьки (тепер Червоновершка Компаніївського району). Маєток його залишався у Майорівці. Тут у родині Івана Миколайовича та Марії Мусіївни Яновських 27 серпня 1902 р. народився Юрій – майбутній класик української літератури.
Чому ж Ю. Яновський у автобіографії писав, що народився у Єлисаветграді, батько його – міщанин, мати селянка. Чому не залишив писемного свідчення про родинні зв’язки з Гоголем? На те були вагомі причини. Не треба забувати політичну атмосферу, що склалася у країні після більшовицького перевороту у жовтні 1917 року. У суспільстві насаджувалася ненависть до експлуататорів, панів, розпалювалася соціальна ворожнеча під виглядом класової боротьби. Ярлики контра, куркуль, буржуй ставали вироком для чесних людей, надто творчих. Особливо старалися бездарні пролетарські письменники, визнаючи лише одне соціальне походження – пролетарське або селянське. Юрій Яновський добре усвідомлював, що означало для комуністичних ідеологів його козацько-поміщицьке коріння, а також родинні зв’язки з Гоголем, дослідження яких розкриє справжнє походження письменника. Звідси легенди про батька-городянина та матір-селянку, перенесення місця народження з Нечаївки до Єлисаветграда. Місто стало своєрідним громовідводом від справжнього походження письменника, а вигаданий Байгород – твір про втрачене покоління – зображено у дусі тодішньої літератури соціалістичного реалізму. Для сучасного покоління пророчими мають бути слова, вкладені письменником в уста одного з героїв роману «Вершники»: томуроду не буде переводу, в котрому браття милують згоду.
Юрій Матівос
На фото: будинок у Єлисаветграді, у якому жив Ю. Яновський; м. Кропивницький, вулиця Гоголя; на відкритті пам'ятника Яновському у Нечаївці (зліва направо) письменник В. Козаченко, доцент педінституту ім. Пушкіна (В. Виниченка) М. Яловий, Олесь Гончар; пам'ятник Ю. Яновському у Нечаївці та на могилі Байкового кладовища у Києві.