Двоє

Чому люди так слабко усвідомлюють постулат, що починати слід із себе? Тому й реальність така, яку маємо.

У 1990-х роках у світових ЗМІ поширювалося фото грифа, що очікує смерті маленької дівчинки, яка вмирає від голоду. Ця фотографія була зроблена під час голодомору в Судані 1993/94 років Кевіном Картером, південноафриканським фотожурналістом, який пізніше отримав Пулітцерівську премію за цей «неймовірний знімок». Однак, поки Кевін Картер насолоджувався своєю популярністю та присутністю на великих новинних каналах і мережах по всьому світу за «таку видатну фотомайстерність», він впав у депресію. Всього через кілька місяців, під час яких купався у променях слави, він покінчив життя самогубством.

Депресія Кевіна Картера почалася тоді, коли під час одного з інтерв'ю (телевізійного шоу) хтось зателефонував і спитав, що сталося з маленькою дівчинкою. Фотограф просто відповів: «Я не дочекався, щоб дізнатися, бо довелося поспішати в аеропорт на свій рейс додому...» Той, хто дзвонив, сказав: "Тобто, того дня було двоє стерв'ятників і в одного з них була камера".

Постійні роздуми над цією реплікою пізніше призвели до депресії і врешті-решт фотограф наклав на себе руки. Кевін Картер міг би ще жити багато років і стати ще відомішим, якби він забрав цю дівчинку і привіз її до Центру біженців ООН, куди він намагався дістатися або принаймні доправити її у безпечне місце.

Сьогодні, на жаль, так відбувається у всьому світі.

У Картера був вибір: або допомогти врятувати цю голодну, близьку до смерті дитину та подбати про те, щоб вона отримала їжу, АБО зробити фото, яке приверне увагу світу до Судану. Можливо, журналістська етика («втягнення в історію») завадила йому. Але з двох варіантів... він обрав той, який мав більший вплив.

Який же висновок? Ми повинні розуміти, що наша мета – не доторкнутися до життя інших, а допомогти їм, а при можливості й врятувати.

Нехай людяність буде на першому місці, перш ніж ми отримаємо якусь винагороду за наші вчинки.

Поки ми можемо привернути увагу світу до трагедій націй, ми повинні це робити.

Тетяна Сила


Надрукувати   E-mail