Нещодавно гуляли з сином у сосновому лісі, біля дому. Там багато молодих матусь з малечею, гуртуються, говорять про своє, мамське, а діточки знайомляться та пізнають світ. Ну, і тут мій Данило запихає шишку до ротика, досліджує її на смак, дотик і всі відчуття… Звісно, вимазується, як свинка.
Матусі починають витягати з усіх кишень вологі серветки і пропонувати допомогу. Я лагідно дякую, відмовляюсь, беру пляшку води, носовичок і витираю сина.
– А не проще салфеткой? – запитує одна з матусь.
– Серветки можна легко замінити водою і носовичком.
– Зачем?
– Вологі серветки не переробляться.
– Ну и что?
– Сміття нікуди не зникає. Ці серветки сотні років будуть лежати на сміттєзвалищі. Нас не буде, а вони будуть. Не хочу, щоб мій син через 20 років спитав: «Мам, а скільки ти залишила мені сміття?»
– Та ладно. И ты всегда таскаеш с собой воду?
– Так, я п’ю багато води і у мене завжди з собою є пляшка. Не раз вона мені допомагала то пожежу загасити, то вмитися.
Для мене це зовсім не складно, а от совість чиста.
– И вы совсем-совсем не пользуетесь салфетками?
– Так, жодних серветок ні вдома, ні на прогулянці, ні в машині. Ми просто їх не купуємо.
– Не представляю себе, как ето возможно…, – сказала ще одна матуся.
І на цьому наша розмова закінчилась. Кожен про щось ще подумав та вголос не наважився сказати.
Не знаю. чи будуть готові матусі вже завтра відмовитись від вологих серветок, та вони точно згадають нашу розмову і задумаються, чи варто їх купувати.
Як би нам цього не хотілось, та екозміни відбуваються в темпі вальсу, а не рок-н-ролу…
Bilka – зелені думки в дії