До круглої дати всеукраїнського, ба вище, міжнародного рівня – 150-ліття з дня заснування професійного театру в Україіні – відстань у дев’ять років. Що стосується планованих заходів, то ніколи іще в нашій області не заглядали в таку далеку перспективу. А ось недавно з ініціативи скульптора Віктора Савченка театр імені Марка Кропивницького в особі його очільника Вячеслава Вандрашека та представників обласної влади Юрія Семенюка й Катерини Колтунової прийняв зацікавлених гостей у круглому колі: краєзнавці-музейники, скульптори, письменники, архітектори, художники, депутати й виконавчі особи місцевих рад та адміністрацій. Як будемо відзначати високий ювілей, що маємо зробити за час підготовки? На ці питання намагались знайти відповіді учасники зустрічі.
Мені здається, що розмову (попри триваючу війну – ми віримо в перемогу!) треба виносити на ширше коло, аби цією датою пройнялась уся область, бо Театр Корифеїв – візитна картка нашого краю, наші честь і гордість, важелі нашого національного зрушення. Пройнятись і визначитись – для кожної територіальної громади. Хто хоче і може, хай подасть пропозиції. Почну із себе.
Підтримую ініціаторів: обласний центр потребує славного пам’ятника корифеям. Гуртовий, з кого й постав театр: Марко Кропивницький, Марія Заньковецька, четверо Тобілевичів – брати Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський і сестра Марія Садовська-Барітотті. Як цей ансамбль постане перед нашими очима – справа кваліфікації скульпторів та архітекторів. Має постати так, аби пам’ятник став відомим далеко за межами міста, області, країни. Аби кожен з нас міг пишатися, що доля подарувала йому радість мешкати у краї корифеїв, а кожен приїжджий прагнув насамперед познайомитись із шедевром, сфотографувати очима й поселити у своїй пам’яті назавше. Ось така, не менша, відповідальність лежить перед творцями художнього образу Театру Корифеїв. А селити цей знак не випадає ніде, як у самому серці міста, на площі Героїв Майдану. Бо всі дороги тут сходяться, площа давно чекає на повернення неспростовних бувальщин і легенд, аби й далі нести їх у майбуття.
Друга пропозиція. Ініціювати перед державою видання багатотомної «Української театральної енциклопедії». Наші регіональні можливості для такої справи замалі. Але ми активно підключимось до фахівців всеукраїнського масштабу (НАНУ, НТШ, СТДУ та інші). І якщо дев’яти років для створення багатокнижжя мало, то хай би ювілей став початком (презентація перших томів). Адже ми гідні з таким театром мати свою енциклопедію (есесерівська у п’яти томах побачила світ ще у 60-их роках минулого століття).
Ми ж, кропивничани, паралельно можемо підготувати фоліант енциклопедичного словника «Театр Корифеїв» – мемуарних видань і наукових розвідок для цього за всі роки окупаційних часів та відновленої державності з’явилось чимало. А буде їх іще більше, якщо активніше розгорнути пошуки й стимулювати зацікавлення. Скажімо, десять років тому журнал «Вежа» у трьох номерах публікував розвідку Володимира Могилюка «Лицедії степових Афін» на основі спогадів Миколи Садовського – думаю, така книга була б добре запитана сучасним суспільством.
Пропозиція третя. На зустрічі була висловлена думка про використання малих скульптурних форм в обласному та районних центрах за прикладом столиці, Мукачевого, Бердянська: типових героїв п’єс драматургів краю Карпенка-Карого, Кропивницького, Винниченка, Яновського, Микитенка вистачило б не на одне місто. Я ж доповнюю думку стосовно розширення культурного простору встановленням меморіальних таблиць видатним діячам нашого театру на будинках, де вони мешкали: народним артистам України Георгію Семенову, Лідії Тімош, Іванові Кравцову, чи й таким незабутнім колоритним лицедіям, як Борис Ткаченко, Анатолій Косяченко, Сергій Козир, видатним очільникам театру в різні часи Михайлу Донцю, Костянтину Параконьєву, Івану Казнадію, Володимирові Савченку, Валерію Дейнекіну… Список можна і треба продовжити.
Ще нагальна пропозиція: один з найкращих музеїв нашого міста – літературний меморіальний Карпенка-Карого – потребує розширення вулиці Тобілевича бодай цивілізованим хідником, якого нема не те що обабіч, а навіть на одній з обочин.
…Обласні структури влади збирають пропозиції для затвердження державного рішення депутатами. Засоби масової інформації можуть також активно підключитись до цієї справи. Заради гідного відзначення ювілею нашого, як тепер мовлять, ексклюзивного бренду.
Василь Бондар