— Сьогодні ж відправити до барських конфедератів, — наказав комендант фортеці святої Єлисавети Іван Ковалевський, оглянувши гайдамак, яких вивели перед ним на майдан.
Полковник уже збирався йти, коли зупинив свій погляд на невисокому юнакові у порваній свитці, біля ніг якого лежала кобза:
— А ти хто такий?
— Данило Рихлієвський, кобзар, — відповів баритоном юнак.
— Кобзар — і зрячий! — здивувався полковник. — Скажете конфедератам, щоб очі йому викололи, — наказав підлеглому.
— А я вас, пане, бачив раніше, — сказав наляканий почутим юнак.
— Знаєш? Звідки? — здивувався Ковалевський.
— Мене батько віддав на навчання до кобзаря Матвія Волошина у містечко Богуслав.
— Але я не був у Богуславі! Чув про нього, але не був у місті, тож ти там мене не міг бачити, — сказав полковник.
— То, може, у Києві бачили, пане. Мене з Богуслава відправили придворним бандуристом до губернатора Леонтьєва. Михайло Іванович любив слухати, як я співаю. А коли він помер, мене відразу прогнали.
— Я зустрічався у Києві з Леонтьєвим, тож справді ти міг мене там бачити. Я теж люблю музику, але залишити тебе у фортеці не можу. У тебе є десь хата, земля, якщо я тебе зараз відпущу на усі чотири сторони? — раптово виявив милість до бандуриста комендант фортеці.
— Я міг би податися до зимівника на річку Ташлик, якби була ваша ласка, пане…
…«Боже, дякую тобі, що я зрячий, і що у мене хороша пам’ять!» — звернувся до всевишнього Данило, коли вийшов за вали фортеці. У торбі кобзаря лежав папір, виданий комендантом фортеці святої Єлисавети Іваном Ковалевським, щоб ніхто не зупиняв його, і він міг добратися до сільця Бандурка на річці Ташлик.
* * *
Данило Степанович Бандурка (Рихлієвський), Малий (1738, Київ — ?) — український кобзар часів Гайдамаччини. Народився у Києві, батько — Степан Рихлієвський — підданий Видубецького монастиря.
Д. Бандурка був зрячим гайдамацьким бандуристом. Навчився грати на бандурі у десять років у кобзаря М. Волошина у місті Богуславі. Надалі був три роки придворним бандуристом у Київського губернатора М. Леонтьєва, а після його смерті у 1754 році подався на Запорізьку Січ, де пробув шість років, за що одержував від козаків одежу і гроші. Був приписаний до Корсунського куреня.
У 1760 році його як бандуриста підмовили піти з гайдамаками. Спершу зимував з гайдамаками у зимівнику на річці Інгул, а далі «куди закине вольна-воленька». У гайдамацьких походах підбадьорював повстанців своєю грою і співом.
Д. Бандурка двічі ходив з козаками Корсунського, а пізніше — Стеблівського, Платнерівського, Кисляківського та Канівського куренів на Правобережну Україну підіймати народ проти польських панів. Двічі його арештовували і піддавали тортурам.
У 1761 році був доставлений у фортецю св. Єлисавети, як запорізький гайдамака і ув’язнений царською владою.
Подальша доля Д. Бандурка невідома (правдоподібно, виданий барським конфедератам і страчений). За версією В. Ястребова, Д. Бандурка оселився поблизу річки Ташлик, яка протікала запорізькими землями, і заснував село Бандурка.
Володимир Полішук