Верховна Рада зареєструвала проект закону №7162, в якому йдеться про зміни в тексті Гімну України. Що це за зміни?
В одному з варіантів початок має звучати так: «Переможе Україна! І слава, і воля, Бо нам, браття молодії, усміхнулась доля». Ой, як хотілося, щоб вона усміхнулась. Поки що не знаємо, що буде завтра. Ми всі переконані в перемозі – за неї не тільки мужність і єдність українського народу, безпрецедентна допомога наших партнерів, а й логіка розвитку подій. Тільки співати «переможе» доречно сьогодні, а коли настане час перемоги, то що співатимемо? Знову мінятимемо слова? Але ж Гімн – не коломийка, він пишеться на віки.
В іншому тексті пропонується: «Процвітають України її слава й воля! Вже нам, браття українці, усміхнулась доля». До того, щоб вона нам усміхнулась, треба ще перемогти ворога й відбудувати країну. Поки що вона «усміхається» до нас словами Черчилля, обіцяючи «кров, тяжку працю, сльози і піт». Стосовно ж «гинуть вороженьки», то, знову ж таки, як співатимемо після перемоги? Про приспів і другий куплет говорити не буду, оскільки вони не витримують жодної критики.
Та справа не в літературній майстерності авторів. Мене не покидає відчуття, що пропозиції зі зміни у тексті Гімну (зовсім невинні на перший погляд) можуть приховувати у собі дещо більше – спробу за балачками збити ту високу героїко-патріотичну тональність, у якій він сьогодні звучить. А це вже – ідеологічна диверсія. Ні в якому разі не звинувачую в таких намірах самих ініціаторів закону – не маю на те ні доказів, ні намірів, ні бажання. Дурня тут полягає в іншому, що одні взялися за «творчість», а другі проголосували за включення її до розгляду у Верховій Раді. І цей епізод не вартував би виїденого яйця, коли б не війна. Російська пропагандистська машина, побудована на брехні і провокаціях, може втягнути в свою орбіту зовсім нейтральну людину, непомітно для неї підкинувши якусь екзотичну ідейку. Тож потрібно бути пильними.
Гімн народжується у ході історичних подій і служить країні довго. Он в Англії йому вже чверть тисячоліття. Не потребує корекції і наш Гімн. Із «Ще не вмерла» на устах гинули юнаки під Крутами. Останніми словами учасників Другого зимового походу, полонених котовцями, у відповідь на вимогу перейти на їхній бік були слова «Ще не вмерла Україна». З ними йшли у бій повстанці Холодного Яру і вояки УПА під Гурбами… Тоді це був Національний гімн. Державним став з ухваленням закону «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 року. Президент України Володимир Зеленський закликав «не витрачати час на такі ініціативи», бо «навіть якщо випадково за щось подібне проголосують, все одно мого підпису під такими законопроєктами не буде». І на цьому крапка.
А тепер – про дещо інше: про пісню на війні. Знову на телебаченні зазвучала пісня січових стрільців.«Червона калина» – до часу, доречно і гарно. Але чому лише одним куплетом – першим і тричі? А от той, що найближчий до дня сьогоднішнього, не звучить. Нагадаю його:
Марширують наші добровольці у кривавий тан
Визволяти братів-українців з москоських кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
Пісня – одна з найбільш мобілізуючих сил, рушійний фактор на війні. Україна перебуває у боротьбі з Росією за свою незалежність протягом усієї історії наших стосунків, від слів Богдана Хмельницького, сказаних ним перед смертю: «Нема іншого виходу, як відступити від Москви». Ця боротьба народила багато пісень – козацьких, стрілецьких, повстанських, вони мають щодень нагадувати нам, якого ми роду. «Зродились ми великої години», «Лента за лентою», «Чи то буря, чи то грім», та ж «Червона калина» – нам пісень вистачить на всю війну. Хай лунають вони разом із кулеметними чергами і свистом ракет по рашистах. Смерть ворогам!
Броніслав Куманський