«Головне – те, що приховане між рядками»

«Моя лірична героїня – це не я», – зауважила поетеса Любов Єременко під час традиційної зустрічі у книгарні «Є» минулої п’ятниці. Мова йшла про поетичну збірку «Вростання в асфальт», яка побачила світ наприкінці минулого року у видавництві «Імекс ЛТД».

Ми справді дуже часто сприймаємо ліричного (чи ні) героя книги за автора, особливо якщо це талановитий твір. Адже у перші хвилини після прочитання важко уявити, що так проникливо, чуло і точно можна було сказати не лише про власні почуття і світосприймання. Хоча, ясна річ, печать індивідуального – долі, вражень, переживань – не може не позначатися на творчості, бо якщо вона справжня, обов’язково пропущена крізь душу автора.

Як же вона вростає в асфальт, звідки сенс цієї назви – допитувалась ведуча зустрічі Надія Гармазій. А за нею, як виявилось – ціла світоглядна епоха не одного покоління. Традиційне українське село, з його побутом, усталеними звичками, відкритістю зникає, і тим, хто ввібрав його у кров і в серце досить непросто вростати у психологію міста, де всі відокремлені один від одного, немає тієї єдності і духовної спорідненості. Поезія підштовхнула до суто реалістичного повороту: а як же нинішні громади? Чи стануть вони сучасними за формою, але так само або й ще сильніше згуртованими спільними інтересами, традиціями, взаємною теплотою і підтримкою? На думку поетеси, поки що ствердно відповісти не можна.

Нова книга Любові Єременко не просто збірка віршів, вона має логічні і цілком вмотивовані розділи – «Таїною рим», «Вростання в асфальт», «Герої вмирають», «Здерев’яніла суть», «Старі рубці», «Окраєць сонця». Разом із характеристикою розділів звучали і вірші з кожного з них.

Попередні дві книги пані Люби позначені атмосферою суму, якогось аж внутрішнього трагізму, у «Вростанні…» ж авторка, незважаючи навіть на драматизм тем деяких поезій, долає печаль не бездумним оптимізмом, але силою душевної доброти, шляхетністю почуттів.

Що найважливіше в поезії? Уже зріла поетеса Любов Єременко відповідає так: «Поетичне слово – це вираження наболілого, того, що хвилює. Головне – енергетика вірша, те, що приховане між рядками».

Світлана Орел


Надрукувати   E-mail