Наша область вкрита густою мережею річок різної категорії – великі (довжина за 100 км), середніх (до 100 км), малих (до 10 км) і струмків (у межах 1 км). У обласному центрі таких природних гідроутворень сім – п'ять на правому березі, два – на лівому. Всі вони мають свою, цікаву і захоплюючу історію, багатьом мешканцям міста мало відому. Шість з них – прямі притоки головної водної артерії міста – Інгулу, впадають у нього у межах міста. Розповідь про них розпочнемо з річок, як впадають до головної у її верхів'ї на правому березі, далі – униз по течії.
Грузька
Мала річка. Витік у днищі глибокої розлогої балки с.Овсяниківки Кіровоградського району. В Інгул впадає на околиці Кропивницького – Лелеківці. Річка невеличка, та історію має чималу. Її згадує у своєму щоденнику академік-природознавець Петербурзької Академії наук Йоган Гільденштедт (німець за походженням). Він з науковою експедицією побував у наших краях влітку 1774 року. Назва річки на той час існувала, походить вона від болотистих берегів на переправах, якими користувалися чумаки та інші проїжджї. У літературі річку Грузьку згадав Тарас Шевченко у повісті ''Наймичка''. Він у дитинстві з чумацькою валкою у 1825 році переправлявся через Грузьку (Тарас називає її Грузівкою). Грузька згадується у документах, пов'язаних з будівництвом земляної фортеці та населених пунктів Обознівки, Овсяниківки, Лелеківки. Саме неподалік неї козак Яків Лелека заснував слободу, яка згодом переросла у велике село, з 1963 року включене до складу тодішнього Кіровограда. На берегах Обознівки і сусідньої Катеринівки облаштовано чудові водні водойми-ставки з базами відпочинку, які своїми принадами відпочинку не поступаються відомішим на великим річкам.
Озерна Балка
Нижче Грузької дзюрчить між високими травми і похилими верболозами струмок з лячною назвою Злодійський. Та він зовсім не страшний, швидше лагідний, а назву має від Злодійської балки, розташованої між Старою і Новою Балашівками. Балка теж ніколи не була злодійською – у ній свого часу гуртувалися гайдамаки, яких московити називали злодіями, бо вони їм частенько ребра лоскотали. Річка, хоча й струмок, але практично ніколи не пересихає, тихесенько вливається в Інгул у районі сучасного міського пляжу.
З протилежного, західного боку Злодійки, на пагорбі поблизу вулиці Обознівської ховається у заростях витік ще одного струмка, Балашівського. Днищем розлогої балки він тече майже паралельно Інгул, у кінці сучасної вулиці Родникової зливається з річкою під назвою Озерна Балка. Ще в далекі часи люди помітили живильні властивості наземних (в озерах) і особливо підземних вод. Було вирішено збудувати у місті водогін. Брали проби води.. Висновки хімічної лабораторії такі: ''Вода за незначним вмістом органічних речовин, окислів азоту і за загальним хімічним характером відповідає усім вимогам, прийнятим як наукою, так і Віденською технічною комісією та гігієнічним міжнародним з'їздом у Брюсселі''.
17 травня 1893 року було урочисто відкрито міський водогін. Забір води проводився саме у Озерній Балці.Там збудували виробничі й адміністративні приміщення водоканалу, які діють і досі. Вода визначила характер промислів, що виникали на берегах Озерної Балки. Тут розміщувалися пивоварний завод Лайєра і Макеєва, три цегельні, олійня, а також численні дачі, парк, інші об'єкти відпочинку. Сьогодні місцевість важко пізнати після багатьох перебудов. Невпізнанною стала й річка, але тече помаленьку, впадає в Інгул неподалік найбільшого і найпотужнішого мосту, що з'єднує мікрорайон Озерної Балки з Ковалівкою.
Юрій Матівос