З життям і творчістю Тараса Шевченка українці починають знайомитись із «Букваря». І це щире знайомство триває все життя як відкриття. Проте не завжди так було: навіть у недалекі радянські часи біографію нашого генія подавали дозовано-цензуровано, особливо стосовно його інтимних, амурних справ – мовляв, це пригасить його імідж як поета-борця, революціонера-демократа… То й рядки «далекого дівочого голосу» з-під пера молодого Івана Драча в середині 60-их років минулого сторіччя були наче викликом тій цензурі: «Я тебе чекала роки й роки, Райдугу пускала з рукава На твої задумані мороки, На твої огрозені слова…».
Жінки в житті генія – одна з вічних тем. Саме вона стала предметом обговорення минулого вівторка у актовій залі обласної наукової бібліотеки імені Д.Чижевського. В гості до шанувальників книги нашого міста завітав доктор філологічних наук, професор Черкаського університету імені Богдана Хмельницького, голова письменницької організації краю Володимир Трохимович Поліщук з новим своїм виданням «Музи Тараса Шевченка. Інтимно-любовні дискурси української літературної шевченкіани». Професор Григорій Клочек, модератор події, назвав цю книгу бестселером: вона суттєво відрізняється від тих численних монографій, що видаються для здобуття кандидатських та докторських звань, живуть один день, під час захисту, і мають аж двох читачів, опонентів-науковців. Зрозуміло, це кокетство академіка, але воно також пожвавило непересічну розмову.
Лиш за останні десятиліття в незалежній Україні написано й видано понад два десятки книг, де мовиться про закохування Тараса. А всього їх – велика книгозбірня, яка в десятки разів перевищує написане самим Шевченком. Олександр Кониський, Степан Васильченко, Гнат Хоткевич, Оксана Іваненко, Василь Шевчук, Богдан Сушинський, Галина Тарасюк, Антонія Цвід – це лиш невелика частина тих авторів художніх творів, яких торкнувся лектор. І неймовірно цікаві деталі стосовно мовленого: роман Сушинського «Тарас Шевченко: геній – в самотності» був гучно розкритикований Іваном Дзюбою, із Хоткевичевої тетралогії досі опублікована лиш перша частина «Тарасик» (самого Хоткевича уже нема 85 років), у трилогії А.Цвід «Возлюбленик муз і грацій» дуже багато вигадок, як і надумана версія найсправжнішої любові до Марії Вілінської у творі «Зоре моя вечірняя або Пророк і Марія»…
Автор презентованої книги подав власні дослідження про ідеал жінки у визначенні нашого поета, про мінливість психотипу у своїх захопленнях (швидко влюблявся й так само міг швидко розчаруватися), про непостійність у стосунках з жінками, визначив три періоди в ставленні до них: платонічні захоплення в молодості, туга й обмеженість у засланні, бажання створити сім’ю в останні роки життя… А ще спростовував думку із зали, що Шевченкові постійно не щастило в коханні, що отримував гарбузи як від своїх захоплень, так і від їхніх батьків – ні, Тарасові відповідали взаємністю й Оксана Коваленко, і Ядвіга Гусаковська, і Варвара Рєпніна, і Ганна Закревська… А по-справжньому він сватався до чотирьох: Феодосія Кошиць, Єкатерина Піунова, Харитина Довгополенко, Ликера Полусмак.
Список імен жінок, якими захоплювався Тарас Шевченко, зростає. У симфонії Драча «Смерть Шевченка» їх всього шість, а нині цей список сягає двох десятків. З одного рядка, з однієї згадки чи натяку у творах поета та в спогадах про нього сьогоднішні письменники й науковці створюють романи й поеми. А з усіх них (українки, полька, татарка, німкеня, росіянка, казашка) лишень Варвара Рєпніна відбулась як особистість в історії, всі ж інші своєю відомістю хай завдячують великому Тарасові, який мимохідь кинув на них закоханий погляд.
Він любив і був любимим, але Господь позбавив його родинного щастя. Щасливих поетів Муза обминає. І тільки «далекий дівочий голос» звучить їм усе життя: «Я – Оксана, вічна твоя рана, Журна вишня в золотих роях, Я твоя надія і омана, Іскра нероздмухана твоя».
Василь Бондар
