Не стало Фелікса Полонського, художника традиційно національного і європейського рівня світосприйняття. Мені важко зараз говорити про нього, про те, що вже ніколи не зустрінемося, що його вже немає серед нас – ми були друзями і багато в чому однаково дивилися на світ. А роки йдуть, і друзів залишається все менше.
Він був художником і світ сприймав через призму образотворчості. Був упізнаваний. Його стиль визначав синтез живопису і графіки – роботи Полонського характеризували лаконічність кольору і чіткий малюнок. Він любив осінь. «Жодна пора року, – говорив Фелікс Михайлович, – настільки не щедра на барви, як бабине літо». Тому в осінніх пейзажах художника так багато жовтого, жовтогарячого, багряного, синього кольорів. І навіть, коли писав «Дощі осінні», крізь серпанок проглядали теплі промінчики сонячної посмішки.
Фелікс Полонський був поетом у пейзажі, романтиком. Хоча його пейзажі й конкретно реалістичні. В них живопис прозорий, спокійний, тонально стриманий, незалежно від того, який мотив відтворює автор чи яку пору року. Іноді – майже монохромний. І лиш іноді вибухає потужним акордом на краєвидах його улюбленої осені
Полонський – митець літературного складу. У картинах на міфологічні теми, як наприклад «Перевтілення Семіраміди», «Ясон і Медея», «Літній сон на Хортиці» він демонструє політ фантазії, інтерпретує конкретні історії. Його цікавили реальні постаті – Тараса Шевченка, Лесі Українки, Миколи Гоголя, їхній світ, внутрішня драма. На його рахунку – книжкова ілюстрація, листи з української історії («Енеїда», «Варта», «Кобзар», «Коліївщина», «Казки». «Українська народна пісня»).
Ще кілька днів тому жив у Кропивницькому художник Полонський. А була ще й людина Фелікс Полонський, невідривно пов’язана зі своєю творчістю, громадянською позицією. колегами, друзями. Він стояв у 1991-му разом з іншими перед будинком обкому КПУ, вимагаючи змін у суспільному житті, відстоював незалежність України і право на вільну думку та свободу творчості. Належав до тих митців, для яких творчість була сенсом існування.
Для нього не існувало поганої погоди чи поганої пори року, нетворчого настрою чи застою. В майстерні Фелікса Михайловича залишилися стелажі, всуціль заставлені його роботами. Згадуючи це, подумки читаєш монографію в полотнах і малюнках, котра могла б мати назву «Кропивницький художник Фелікс Полонський. Сторінки творчості».
Світ став біднішим без тебе, Феліксе. Прощавай, друже. Ти залишив по собі великий спадок і добру пам’ять.
Броніслав Куманський