У Кропивницькому триває робота над перейменуванням вулиць, назви яких пов’язані з діячами та історією російської імперії. Містяни звернулися до націоналістки Олени Скочко з проханням ініціювати перейменування вулицю Родникова, що є русизмом. Олена надіслала звернення голові міської топонімічної комісії Олегу Колюці з пропозицією перейменувати згадану вулицю на честь художника-земляка Якова Калашника, художника-шестидесятника (1927-1967).
"Яків Петрович Калашник народився на Новомиргородщині, у селі Листопадове. Закінчивши Одеське художнє училище, поїхав навчатися до прогресивної на той час Латвійської академії мистецтв, де склалися європейські принципи виховання художників. Латвійське мистецтво позитивно впливало на визрівання ідей загальносоюзного "шістдесятництва" та на якість радянської художньої освіти.
Молодий амбітний художник приїхав до тодішнього Дніпропетровська, аби не лише створювати картини, а і передавати новаторські знання та навички майбутнім українським митцям. І хоча під час хрущовської відлиги у місті відбувалось пожвавлення літературного життя і тут працювали талановиті художники, все ж їм не вистачило духу і волі до рішучого відходу від традицій соцреалізму. Студентів художнього училища і далі виховували на набридлих зразках російського "передвижничества", атмосфера в навчальному закладі була несприятливою для креативного навчання і творчого новаторства.
На долю Калашника випала важка місія фактично самотужки виводити зі стану інерції на орбіту «шістдесятництва» образотворчий процес у тодішньому Дніпропетровську. Ця місія полягала у збудженні в душах колег та учнів почуттів особистої свободи та гідності, зокрема і у майстерному оволодінні новаторськими способами втілення змісту на полотні.
Калашник швидко завоював симпатію студентів, які розділяли його прагнення, він запровадив так званий вечірній малюнок, який відвідували усі охочі. В училищі Яків Петрович зіткнувся з нерозумінням з боку керівництва і педколективу, його недолюблювали окремі викладачі, які в силу обмеженості своїх талантів просто не здатні були розуміти, чого він прагне і до чого веде своїх учнів. Тож у 1962 році директор училища зібрав педраду, на якій засудили "негідну поведінку", "творчий формалізм" та шкідливі педагогічні методи Якова Петровича. Тож на митця влаштували так би мовити гоніння, адже він був "незручним" художником для радянської влади, бо не хотів малювати у стилі соцреалізму і оспівувати досягнення комуністичної партії. "Виховували" і його учнів, які захоплювалися новаторством, талантом наставника і прагнули йому наслідувати. Калашника звільнили з посади керівника студії і не давали йому замовлень, тож нашому земляку доводилось жити досить сутужно. Через непокору митця не приймали у члени Спілки художників.
Тож Яків Калашник перебував "під ковпаком" у КДБ, як і його брат. Батька художника, Петра, репресували у 30-ті роки за антибільшовицьку діяльність, у нього начебто на горищі знайшли синьо-жовтий прапор. Після арешту додому він не повернувся. Брат Микола теж був заарештований, саме через нього КДБ полювала і на молодого викладача. Як розповідає заслужений художник України Михайло Надєждін, який навчався у нього, радянська спецслужба збирала на Якова компромат. Та Михайло Надєждін не став свідчити проти свого вчителя.
Невдовзі, у 1967 році, Яків Петрович помер від тяжкої хвороби у віці сорок років. В останні дні свого життя він залишився без підтримки колег і колективу, окрім кількох друзів. Митця поховали у його рідному селі – Листопадовому, де на його могилі стоїть скромне погруддя.
Серед його творів особливої уваги заслуговують картини "Соняхи", "Українська кераміка", "У блакитному краї", "Маки", де він звертається до української тематики і демонструє красу, силу і велич Українця.
Отож, перейменувавши одну з вулиць Кропивницького на честь земляка-художника Якова Калашника, який не корився радянській владі, а розвивав, стверджував і збагачував своїми роботами українське мистецтво та культуру, ми гідно вшануємо його пам’ять".