Про українських націоналістів видано уже чимало книг, враховуючи й ті, що з’являлись у роки радянської влади (брехлива пропаганда) та друкувались за кордоном (материковим мешканцям були недоступні). Та навіть зусиллями державницьких інститутів і громадських структур за роки незалежності зроблено не настільки багато, аби явище ОУН-УПА суспільством було як належить усвідомлене. Про це свідчать і ті елементарні запитання, які прозвучали недавно на презентації книги Федора Шепеля «Призабуті імена. Підпілля ОУН на Центральноукраїнських землях» (Кропивницький, «Поліграф-Сервіс», 2023, 224 с.) у міській, єдиній в області, книгарні «Є».
Книгу склали нариси, зарисовки, коментарі, розширені біографічні довідки, навіть передруки з преси 40-их років та підпільних листівок – перший розділ авторства Ф.Шепеля, документи та матеріали зі справ репресованих, які знаходяться нині в кількох державних архівах області – розділ другий, а ще плюс три десятки ексклюзивних фото до теми. Книгу впорядкували краєзнавці Сергій Хмара й Артем Безшкуренко. І хоч має вона мізерний наклад, сто примірників, однак спроможна збудити молодих дослідників-науковців, які піднімуть і понесуть прапор, який не втратили їхні попередники серед минулого сторіччя. Ба більше, на презентації прозвучали думки, що книга із її численними драматичними сюжетами іще не одним романом-повістю обізветься до сучасників – з-під пера молодих чи ще й не народжених майстрів слова.
«А що, і в межиріччі Дніпра і Бугу діяли підпільні осередки Організації українських націоналістів у період Другої світової?» – перепитує не тільки обиватель, а й освічений степовик. Запитує тому, що в програмі середньої школи такої інформації не подають. Поцікавтесь у старшокласника, що для нього говорить ім’я Василя Кука, останнього командувача Української повстанчої армії? Нічого не говорить. Як і першого – Дмитра Клячківського. Як і Осипа Безпалька, обласного провідника ОУН Кіровоградщини. Як і те, в яких районах краю діяли осередки «Просвіти» й ОУН: обласний центр, Гайворонщина, Олександрія, Новоархангельськ, Голованівськ, Знам’янка, Новоукраїнка, Олександрівка, Мала Виска, Новомиргород, Бобринець… Понад тисячу осіб підпільного членства. А вже чим вони займались, то й поготів ніхто не відає. Як справно попрацювала радянська влада після війни, провадячи тотальну зачистку, впроваджуючи арешти й смертельні покарання, вимітаючи найменші осколки пам’яті страхом і каральними наслідками! Не на одне покоління українців…
Репресивна машина радвлади лишила для майбутніх поколінь неміряні архіви принижень і знущань над сміливими, діяльними і мужніми. Прочитання цих архівів лишень на початковому етапі.
Василь Бондар