Про Павла Захаровича Рябкова, 175-річчя якого припадає на кінець нинішнього червня, можна говорити в різних іпостасях — як про громадського діяча, археолога, етнографа, історика та землеміра. Кожній з них присвячені дисертації та наукові статті.
Та багато хто знає Павла Рябкова лише як автора плану міста Єлисаветграда за 1913 рік. А йому належать ще кілька планів міста, раніше невідомих навіть краєзнавцям. Приміром, плани міста за 1896 та 1915 роки. За ними ми можемо судити про те, яким було місто наприкінці ХІХ — початку ХХ століття, і де на його вулицях знаходилися ті, чи інші установи та будинки.
Років з двадцять тому хтось зробив якісну фотографію плану міста за 1913 рік і виставив її в інтернет, тобто зробив цей план загальнодоступним. З того часу він став третім «китом» у дослідженні міста для краєзнавців, які не шукають факти для своїх публікацій серед архівних документів. (Два інших, так би мовити, «кити», це «Исторический очерк г. Елисаветграда», видавцем якого був міський голова Олександр Пашутін, підкреслимо – видавцем і упорядником, а не автором, як це дехто вважає, та поштові листівки з видами міста).
Павло Захарович Рябков народився 29 червня 1848 року у місті Херсоні. У грудні 1868 року закінчив землемірно-таксаторські класи при місцевій гімназії. У тому ж році став таксатором у креслярні Херсонського губернського правління. За участь у революційно-народницькому гуртку у 1877 році П. Рябков був засланий до Сибіру.
Після повернення із заслання у 1892-1901 роках Павло Захарович працював земським землеміром на Херсонщині. У 1897 році став одним із засновників та перших директорів Єлисаветградської громадської бібліотеки.
У 1903-1904 роках, разом з Ф. Вовком та І. Франком, П. Рябков брав участь в етнографічній експедиції по Галичині та Буковині. З 1907 року, мешкаючи на той час в Єлисаветграді, допомагав Ф. Вовку створювати український розділ Етнографічного музею у Петербурзі. У 1908-1911 роках зібрав для цього музею 364 об’єкти культури, більшість з яких стосувалася козаччини. Збирав на Єлисаветградщині писанки, рецепти народної медицини, лікарські трави, багато фотографував на місцевих ярмарках тощо.
У 1914 році у Петербурзі надруковано працю П. Рябкова «Чумацтво», в основу якої лягли краєзнавчі дослідження, проведені на території Єлисаветградщини.
За ініціативи П. Рябкова в Єлисаветграді було створено краєзнавчий музей з картинною галереєю (1921) та музей Революції.
У 1896 році земський землемір П. Рябков склав план міста Єлисаветграда у масштабі 100 сажнів у дюймі. У вказівнику до плану 1896 року позначення будинків та установ розподілені за районами міста – Центр, Ковалівка, Бикове, Пермське, Кущівка. На цьому плані П. Рябков проставив номери кварталів міста. А на планах, які він складе як міський землемір Єлисаветграда, цього позначення уже не буде, і експлікація не буде розбита за районами міста.
З цієї мапи ми бачимо, що, приміром, у 1896 році відділення Державного
банку в Єлисаветграді знаходилося по вулиці Великій Перспективній, за перехрестям з вулицею Олексіївською (Гагаріна), у кварталі з нинішнім готелем «Європа»; поштово-телеграфна контора позначена по вулиці Великій Перспективній у кварталі між вулицями Петрівською (Шевченка) та Олексіївською (Гагаріна). Будинок цей зберігся, у ньому у часи Незалежності України знаходяться міліцейсько-поліцейські підрозділи; жіноча гімназія знаходиться у будинку Екельна, що на розі вулиць Великої Перспективної та Нижньої Донської (Карпи); «Гранд-Отель» був по вулиці Двірцевій, навпроти будівлі Орловського банку; поштова станція, казенна і земська, знаходилася по вулиці Нижній Донській (Карпи), у кварталі між вулицями Невською (Пашутінською) та Олександрівською (Тарковського); земське арештне приміщення знаходилося у будинку, у якому зараз санстанція на Биковому; на розі вулиць Великої Перспективної та Верхньої Биковської був тюремний замок...
У невеликій публікації складно розповісти про зроблене П. Рябковим на посаді земського землеміром з 1892 по 1901 рік. Зазначимо лише, що у 1901 році «… за розповсюдження через пресу завищених даних через недорід і за заниження значення допомоги голодуючим, яку надавав уряд», П. Рябкова звільнив з посади своїм наказом Херсонський губернатор князь Оболенський.
Що стосується роботи міським землеміром Єлисаветграда, то Павло Захарович був на цій посаді у 1911-1915 роках.
17 квітня 1911 року міська управа Єлисаветграда прийняла рішення про заснування постійної посади міського землеміра з призначенням йому заробітної плати в 1000 рублів та видання йому 200 рублів на рік на відрядження. Функції міського землеміра Єлисаветграда, посада якого була заснована постановою міської думи, прийнятою на вересневій сесії 1901 року, виконував С. Войцехівський. Та уже 2 вересня 1904 року він у зв'язку з призовом із запасу на дійсну військову службу, залишив цю посаду, після чого її ліквідували. До 1911 року свого землеміра місто не мало, запрошувало сторонніх фахівців для виконання певних робіт. І лише у 1911 році міська управа оголосила конкурс на вакантну посаду міського землеміра. Заява П. Рябкова датована 3 травня. У ній Павло Захарович вказав, що проживає у власному будинку по вулиці Вокзальній, 18. Що це за будинок, і чи зберігся він — не встановлено.
Діяльність міського землеміра Єлисаветграда була не лише цікавою, але й разом із тим відповідальною, складною та кропіткою. Незважаючи на усі труднощі, ця робота захопила 63-річного П. Рябкова. У доповідній записці від 21 лютого 1912 року до Єлисаветградської міської управи П. Рябков подав об'єктивну картину історії забудови Єлисаветграда, оцінив стан міста на даний момент та подав на розгляд управи свій план поступової його реконструкції.
"Якщо міста — це висічені з каменю форми міської культури, яскравий пам'ятник людської історії, — писав П. Рябков, — то наш Єлисаветград, побудований із дерева, глини, землі і гною, може бути негативним показником нашої культури і негативним показником минулої людської історії".На околицях міста вулиці й провулки залишалися неврегульованими. Головною ж причиною цього, на думку П. Рябкова, були постійні незаконні захоплення міської землі приватними особами, що ще більше звужувало вулиці і взагалі приводило їх у «незручний стан».
Єлисаветград був би ще гіршим, якби, як вважав П. Рябков, не безкінечні пожежі, що спостерігалися у місті на початку та наприкінці XIX століття, у результаті яких половина дерев'яного міста інколи повністю вигорала, і необхідно було знову відбудовувати його. Місто горіло й прикрашалося, оскільки після кожної пожежі кількість кам'яних будівель збільшувалася.
У своєму плані поступового благоустрою міста П. Рябков, проєктуючи широкі головні артерії руху, відмічає на них можливі з часом трамвайні колії, паралельно з якими можуть бути прокладені головні магістральні каналізації, водостічні лотки та водопровідні труби.
У плані поступового вдосконалення міста П. Рябков, бажаючи бачити своє місто чистим і красивим, на зразок західноєвропейських, особливу увагу приділяв облаштуванню в його межах чисельних парків і скверів, з обов'язковим відведенням у них дитячих майданчиків та майданів спортивних ігор для дорослих, фонтанів і басейнів, без яких, на його думку, місто обійтися вже просто не могло.
Труднощі в роботі міського землеміра Єлисаветграда, спрямованої безпосередньо на реалізацію задумів щодо благоустрою міста, з кожним роком зростали через постійне збільшення обов'язків, що перекладалися адміністрацією на плечі міського землеміра. На неодноразові прохання П. Рябкова призначити йому на допомогу писаря, міська управа завжди відповідала відмовою, мотивуючи це відсутністю коштів у міському бюджеті на оплату його праці.
Найбільша проблема міста, яку намагався вирішити П. Рябков, стосувалася постійного розкрадання міської землі приватними особами. Не маючи можливості вирішити її власними силами, П. Рябков, щоб зупинити це свавілля та звернути увагу громадськості Єлисаветграда і міської думи на вирішення проблеми, постійно публікував у місцевих газетах критичні статті з цього приводу під псевдонімом Негласний. Він розкривав злочинність таких дій та вказував на негативні для всіх мешканців міста наслідки розкрадання міської землі.
У 1911 році П. Рябков однозначно негативно поставився до питання про подальше розширення території заводу Ельворті за рахунок міської землі. З цього приводу він опублікував статтю у газеті "Голос Юга" №52 від 5 березня 1911 року, у якій виступив з ідеєю винесення заводу Ельворті, як й інших майбутніх фабрично-заводських комплексів, за межі міста. "Місту вже час більше думати про своє майбутнє, – писав він, – й не заохочувати все те, що йому згубне". Завод Ельворті, на думку П. Рябкова, становив собою загрозу для усього живого не лише тому, що він отруював повітря, але й тому, що забруднював своїми відходами річку Інгул. Окрім того, вода, відпрацьована на заводі, текла через більшу частину міста до Інгулу не по трубах, а безпосередньо обабіч бруківок.
П. Рябков, як людина чесна й порядна, не міг замовчувати страхітливі реалії околиць міського життя, у яких опинився простий люд. Він постійно звертався до міської управи з листами, виступав із публічними статтями у місцевій пресі, у яких критикував бездіяльність міської управи і санітарних лікарів, які не спроможні були скласти загальний план оздоровлення міста.
Через ці неодноразові випади на свою адресу, міська управа попереджала П. Рябкова: «Це не ваша справа. У нас є спеціалісти у всіх галузях міського господарства, і вони не малюють таких страхітливих картин, які малюєте ви, все це перебільшено й безпідставно...».
17 жовтня 1915 року міський землемір Єлисаветграда П. Рябков звернувся з письмовою заявою до міської управи з приводу випуску нового плану міста. А в іншому проханні, датованим тим же днем, він писав: «При усьому моєму бажанні служити місту і його інтересам не за страх, а за совість, з обставин, не зовсім залежних від мене, я прошу звільнити мене з посади міського землеміра і дати мені один місяць для приведення справ у належний стан та завершити розпочаті проекти з урегулювання ярмаркової площі та передмість Єлисаветграда…».
Останньою справою, яку виконав П. Рябков, перебуваючи на цій посаді, був складений ним план Єлисаветграда в масштабі 200 та 100 сажнів у дюймі. Для створення цих планів за основу ним була взята зйомка міста, здійснена в 1913-1915 роках Першим Московським землемірним бюро.
Залишивши посаду міського землеміра з причин, не залежних від нього, П. Рябков і надалі, як людина, яка мріяла перетворити рідне місто за найкращими європейськими зразками в місто-сад, продовжував цікавитися подальшим плануванням та розбудовою Єлисаветграда.
У1916 році, дізнавшись про оголошений міською управою конкурс на кращий проєкт розширення міста, шляхом відводу нових кварталів, й ознайомившись із проєктами, розробленими міською управою, П. Рябков запропонував свій проєкт.
Володимир Поліщук, краєзнавець