Останніми десятиліттями стало модно відзначати день міста. З часом сформувалася традиція такого святкування навіть по селах, не зважаючи на те, що кількість сіл на мапі України невпинно скорочується. Великі міста залучали більшу кількість істориків для дослідження часу заснування, інколи ставлячи певні рамки, як це нерідко бувало в радянський період. Звісно, що і Січеслав і Одеса старші, ніж це було вигідно кремлівським ідеологам. Хоча, часто історики-патріоти завжди намагалися знайти якомога старіший документ чи артефакт, який би свідчив про те, що місто таки справді старше за віком.
Але буває й так, що дехто притягує за вуха бездоказові аргументи для створення привабливої, але фейкової історії. При цьому такі автори навіть слухати не хочуть залізної аргументації справжніх документів. Логічно, що рядовому мешканцю приємно чути, коли історики знайшли невідомий досі документ, який засвідчує, що його рідне місто виявилося старшим на певну кількість років. І навпаки, коли віднайдені документи свідчать про те, що викладена історія, м’яко кажучи, є гарною байкою, з’являється спротив. Людині властиво помилятися, історикам теж. Помилялися не лише сучасні історики. Можна знайти помилки і в Похилевича, та і в тій же Польській Географічній енциклопедії. Хоча остання, все таки, досить цінна у висвітленні історії нашого краю періоду XVIІ – XІХ століття.
Ось яка історія сталася з історією містечка Златопіль, хоча на сьогодні воно адміністративно не існує, бо приєднане до Новомиргорода. Але, майже кожен мешканець Златополя відповість вам, що він саме зі Златополя, а не з Новомиргорода. І, якою б не була історія містечка, довгою, чи не дуже, її варто знати, а там траплялись і світлі, і темні сторінки. Останнім часом точаться суперечки, наскільки старий Златопіль. Дехто вважає часом заснування середину XVI століття. Та, навіть «всезнаюча» Вікіпедія намагається представити нам Златопіль, якому 475 років уже минуло, не називаючи при цьому переконливих фактів. Лише наводит окремі рядки з сумнівною інформацією, або ж такою, які Златополя взагалі не стосується. Я вважаю, що Златополю не більше 240 років.
Давайте спробуємо розібратися, яка ж таки правдива історія заснування Златополя. Є достатньо архівних матеріалів польських, німецьких, російських, з якими при бажанні можна ознайомитися, вони опубліковані та доступні в інтернеті.
Документального підтвердження існування Гуляйполя (Златополя) в XVI столітті не знайдено. 1754 року була проведена люстрація і встановлені тарифи подимних податків у Київському воєводстві. У цьому офіційному документі серед населених пунктів Смілянської волості Гуляйпіль відсутній, хоча є Лебедин, Макіївка, Матусів, Ташлик, Телепине.
Цікавий документ є в канцелярії Новосербського корпусу. Мова йдеться про прикордонні сутички між Польською Україною та російськими військами, які тривали за Виссю. Про те, що Гуляйполя не було на 1762 рік, можна зробити висновок із листа смілянського комісара Єжи Дворжанського до адміністрації Нової Сербії, опублікованного істориком Юрієм Мициком.
«Приводом до збройного конфлікту стало розпорядження роз’їзду надвірних козаків знищити міст через річку Велика Вись поблизу маєтку Любомирського Турія задля запобігання гайдамацьким і козацьким наїздам. Село Турія межувало з Новомиргородом (тобто між Турією і Новомиргородом Гуляйполя не було, – В.В.) і стояло на однойменній річці: Турія – притока Великої Висі, а територія Нової Сербії була за річкою Велика Вись. Аби не допустити зруйнування мосту, 23 червня 1762 року кількасот сербів, озброєних гарматами і рушницями, наїхали на Смілянщину та відкрили вогонь – «тут серби стріляли по них, рубали палашами, били». Скаргу було написано та відправлено вже 25 червня 1762 року з Лебедина на ім’я прем’єр-майора Новосербського корпусу Миколи Цветіновича.
Немає Гуляйполя в «Описі волості й протопопії Смілянської благочестивих, здавна до єпархії Переяславської приналежної, закордонних, в добрах ясновельможного князя Станіслава Любомирського», який був створений 1767 року і опублікований у «Киевских епархиальных відомостях».
Всім відомо, що Златопіль був єврейським містечком. Так ось, в переписах євреїв, які опубліковані були в Архіві Південно-Західної Росії, інформація про Гуляйпіль з’являється лише з 1784 року. В попередніх трьох переписах: 1764, 1775 і 1778 років Гуляйполя немає. Як нема його й у статистичному списку населених пунктів Речі Посполитої Антона Фрідріха Бюшінґа за 1775 рік, хоча є сусідні села Листопадове і Юзефівка, Тишківка й Капітанівка, що в Туріянському ключі. А це вже джерело німецьке, Бюшінґ в описі європейських країн не забув і про Україну.
Отож, як може йти мова про заснування Златополя (Гуляйполя) в XVI столітті, якщо до кінця 70-х років XVIІІ-го він відсутній в офіційних статистичних звітах? Статистика – річ вперта.
Основою для створення міфу про Златопіль з XVI століття стала історія села Гуляйпіль Звенигородського повіту, яке справді було засноване 1545 року. Правда, за ці 475 років воно мало не одну назву: Неберибіс, Гуляйпіль, Беребис, Гуляйполе. Під останньою назвою село живе і сьогодні в Катеринопільському районі за старим адмінподілом. Словник Географічний Польський вказує зразу три назви Hulajpol, Hulajpole, Berebies. Якщо заглянути у Вікіпедію, то сторінка Гуляйполя порожня, в нього вкрали історію.
В Похилевича є окремі неточності. В статті про Гуляйполе в нього вказана доступна йому інформація, дату заснування вказує 1760 рік, посилаючись на Балінського. А в статті про Златопіль заснування припускає на початок XVIІІ століття. В польському словнику є помилкова інформація, якої припустився шанований мною відомий польський історик українського походження Едвард Рулікович. Очевидно, він перший в статті про Златопіль випадково змішав інформацію про сам Гуляйпіль-Златопіль і про Гуляйпіль (Звенигородський). Події XVI та XVIІ століття, про які він пише, стосуються саме села Гуляйпіль Звенигородського повіту. Коли він згадує Павла Тетерю, коли той звертався до сейму про надання у власність Ольховця з Гуляйполем, то вони якраз обидва в Звенигородському повіті, Ольховець за 10 верст на північ від Кальниболота, а Гуляйпіль за 10 верст на південь від Кальниболота, сучасного Катеринополя. За Руліковичем, як на авторитетне джерело посилаються сучасні історики, не бажаючи дослідити всі доступні документи.
Стосовно інформації на старих картах України. Першою детальною картою нашого краю була Генеральна мапа Боплана 1648 року. На ній є Neberybis (Гуляйпіль Звенигородського повіту) і Ольховець, власником яких намагався бути Павло Тетеря. Але відсутній Гуляйпіль (Златопіль). Немає його на картах впродовж століття, немає і на «Карті гусарського Хорватова полку» 1757 року. Але на ній є зображення могили (знаходилася на північній окраїні Златополя) з підписом «Укріплена земляними роботами могила в польській стороні для закриття шанця Хорватового, через яку наближення до шанця і форштадта невидиме і без перешкоди неможливе».
З’явився Злотополь на «Карті повітів Вознесенського намісництва» 1795 року, хоча на наступній «Генеральній карті частини Росії, поділеної на губернії» 1799 року назва Гуляйполь. Стосовно «Мапи двох народів», до якої апелюють у Вікіпедії, то кожен, хто уважний, побачить, що мапа не оригінальна, а зроблена нашими сучасниками. А сьогодні можна намалювати що завгодно.
Сучасні міфотворці спокійно (хоча однозначно помилково) переносять інформацію про Гуляйпіль (Звенигородський) з польського словника в історію Златополя: «В селі велика могила названа Візирська, що свідчить про перебування турецьких військ в цих краях».
На жаль, є помилки та неточності в статтях про населені пункти, які публікував Похилевич і фундаментальний 15-томний Словник Географічний Польський. Але варто намагатись встановити правду за допомогою інших документів, бодай максимально наблизитися до істини.
І, нарешті, інформація з документа, який зберігається в київському архіві. За часів князя Ксаверія Любомирського була зведена церква Успіння. Пресвятої Богородиці. Грамота на закладання в новозведеному (!) містечку Гуляй Поле Успенської церкви Смілянського духовного правління була видана 17 вересня 1785 року. Отже, маємо відправну точку започаткування містечка Гуляйполя. Скільки років може вмістити слово «новозведене»? Нехай 2, 3, 5, орієнтовно 1780-1781. Цілком імовірна дата, оскільки Гуляйпіль відсутній і в Бюшінга за 1775 рік і в переписах євреїв 1778 року, тобто між двома переписами євреїв, в межах шести років 1778 – 1784, середня цифра 1781. Отже, орієнтовно, Златополю 240 років, теж достойна святкування дата.
Першим священником храму був Павло Радошовський. Перша метрична книга 1787 року. Перший сповідний розпис 1800 року. Ці документи зберігаються в Київському архіві. Друга церква св. Миколая збудована з цегли на фундаменті Успенської церкви 1809 року. Згідно листопадівської метричної книги значна частина гуляйпільців зверталися за требами до листопадівської церкви.
Кількість євреїв у Златополі згідно перепису Шполянського кагалу 1784 року – 22, 1787 року – вже 176.
Містечко розташоване на землях Туріянського ключа Смілянської волості, власником якої був князь Ксаверій Любомирський (1747-1819). В січні 1787 року він продав свою власність князю Григорію Потьомкіну (1739-1791). Останній був платником податку з маєтків у Брацлавському воєводстві в даному містечку і його річний дохід згідно офірного реєстру, складеного в липні-вересні 1789 року складав 10580 злотих, нарахований податок 1058 злотих.
Після смерті Григорія Потьомкіна 1791 року відбувся розподіл маєтностей між родичами – його спадкоємцями. Містечко отримав у спадок його племінник Микола Петрович Висоцький (1751-1827). Чисельність мешканців згідно ревізької казки 1796 року в містечку генерал-майора Миколи Петровича Висоцького: 456 осіб, з них чоловіків 235, жінок 221. Чомусь Вікіпедія не згадує про кріпацтво, хоча ця інформація теж доступна в архівних джерелах. Як жилося кріпакам при Висоцькому можна взнати з Ревізької казки 1811 року. Кріпаки поділялися на дві категорії: дворових людей і селян-кріпаків. Перші були більше ущемлені в правах. Наприклад, з 1861 року при звільненні дворові люди, на відміну від селян-кріпаків, земельного наділу не отримували. Звісно, і з одними, і з другими поміщик розпоряджався за своїм бажанням. Міг переселити в межах своїх володінь, міг обміняти, міг продати, міг селян-кріпаків перевести в дворові. Крім того, існувала державна і регіональна повинність. І стати рекрутом або потрапити в міліцію це не лотерея. Таким чином поміщик мав нагоду позбутися вільнолюбивих, а то й бунтарів. Так ось, на 1811 рік дворових людей Висоцький мав 77 чоловіків (перепис 1811 року був проведений саме серед осіб чоловічої статі), а втекли за 1795-1811 роки 33 дворових. Кріпаків-селян на 1811 рік зафіксовано 214 чоловіків, а втекло 17 чоловіків. Були продані: 1801 року Сергій Тертишник 35 р. пану Орлову, 1810 року Василь Майстер 65 р. з сином Григорієм 34 р. пану Морозову, 1811 року Мина Зачепихатенко 22 р. пану Федорову. Далі від Висоцького володіння це перейшло у власність його внуків Адріана і Петра Лопухіних.
Згідно сповідного розпису 1802 року кількість дворів: 89, чоловіків 272, жінок 257, всього 529 осіб.
Згідно словника географічного польського (1895 рік) в містечку 10375 мешканців. В 1863 році було 6680 мешканців (796 православних, 124 розкольники, 280 католиків й 5480 євреїв). Семенов подає 9579 мешканців в 609 дворах. В містечку була школа повітова шляхетська з 1836 р., школа жіноча приватна, церква православна св. Миколая збудована 1809 р. при Миколі Висоцькому на місці давнішої Успенської, збудованої за князів Любомирських, костьол католицький, синагога, 4 будинки молитовні єврейські, станція поштова, шпиталь єврейський, 3 фабрики тютюнові, фабрика возів, млин паровий крупчатний, базари щодва тижні, два ярмарки щорічно (на Вознесіння та 14 вересня).
Насамкінець, ще один документ, який знайшов А.В. Пивовар. Це рапорт капітан-поручника Р. Томілова від 20 квітня 1763 року про огляд форпостів від Запорозького Гарду вздовж Синюхи і Висі до Новомиргородського шанця. «…Шанець Миргородський укріплений зі знанням, з гарною обороною. Перед ним через річку Вись на Польському боці, не більше як за версту на бугрі зведена батарея, де й утримується постійно гармата з командою… Навпроти цієї батареї менше версти польська слобода починає будуватися».
У всіх згаданих документах, які при бажанні легко перевірити, згадка про Гуляйпіль-Златопіль відсутня аж до перепису євреїв 1784 року. Чи була тоді слобода збудована, невідомо, і якщо була, то чому 21 рік ніде не згадувалася? Адже добре відомо, що російські війська постійно руйнували слободи в прикордонні на польському боці. Цілком можливо, що така ж доля спіткала й цю слободу. В статистичному описі 1775 року Бюшінґ вказував навіть слободи, наприклад, Капітанівка зазначена слободою.
Отже, якби за 12 верст на південь від Капітанівки була слобода, чи село, чи містечко під назвою Гуляйпіль, Бюшінґ обов’язково вказав би. Можна було б відзначити 17 вересня 2022 року Златополю 240 років. В будь якому разі більше ніяк не може бути. Крім того, відомий український дослідник, завідувач краєзнавчого музею в Златополі Петро Іванович Озеров проводив польові дослідження і стверджує, що на території Златополя артефакти XVI та XVIІ століття не знайдені.
Віктор Васильченко, краєзнавець