На початку тижня приголомшила звістка – померла Тетяна Петер. Редакторка газети «Сільське життя плюс», вона належала нині до середнього покоління журналістів, того, яке перейняло традиції класичної журналістики з її аналітичністю, доступністю і людяністю.
У журналістиці вона пройшла шлях від технічного працівника обласного телебачення до редактора обласної газети. Знала тонкощі роботи різних посад і як керівник уміла їх балансувати.
…Ми познайомились за не найкращих обставин. За підставною справою арештували тодішнього міського голову Олександра Нікуліна, у міській владі тривали перетрубації, торкнулися вони й міської «Вечірньої газети». Таня прийшла до нас новим редактором. Колектив зустрів її спочатку насторожено і недовірливо. Ясна річ, їй теж було непросто. Але її спокійний, врівноважений і справедливий підхід досить швидко розтопив лід і кілька років її редакторства стали одними з плідних у діяльності редакції.
Насамперед впадав у око її професіоналізм і уміння цінувати ці риси в інших. Вона не рубала з плеча, а завжди знаходила можливість заохотити, підтримати. За редакторськими турботами, ясна річ, писати їй доводилось небагато. Але писала вона напрочуд легко, дотепно, місцями саркастично і у той же час вільно, доступно, просто. Пригадую, як мене вразив один з її текстів у «Вечірці». Не усім журналістам, які навіть досягали великих успіхів, дано так писати. Посадові обов’язки редакторки «Сільського життя плюс» теж не дали можливості Тані сповна розкрити цей дар.
Дуже рано пішла вона від нас. Її слово лишилось недоказаним…
Світлана Орел
Ти житимеш у пам’яті багатьох читачів, колег…
Перебуваю у лікарні, у палаті лунає дзвінок: телефонує колега Олег Шверненко. Повідомляє жахливу новину: відійшла у інші світи Тетяна Петер... З рук випадає термометр... Не стало Тетяни – моєї першої і надзвичайно талановитої учениці, майбутньої газетярки із цілком заслуженим авторитетом...
Вона переступила поріг мого кабінету редактора багатотиражної газети ''Будівельник' комбінату ''Кіровоградважбуд''' у лютому 1980 року. Якось несміливо присіла на кінець стільця, м'яла пальцями гарний шарф, що звисав з шиї, стиха розповідала про себе. Дівчині – 18 літ, після школи рік працювала у телерадіокомітеті помічником режисера... (Що це за ''посада'', я добре знав). Чомусь без вагань прийняв Тетяну кореспондентом. Уже за місяць-другий зрозумів – не помилився. Молодій, здібній газетярці попросив збільшити платню на 15 крб (начебто небагато, але на ті часи все ж...). Та головне для Тетяни – їй було надано рекомендаційне направлення для вступу до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на факультет журналістики...
Тетяна виправдала довіру керівників комбінату і мою – вона стала журналісткою, якою слід пишатися... Працювала у авторитетних виданнях, очолювала деякі з них, останніми роками редагувала обласну газету ''Сільське життя плюс''. Таня була тонким гумористом, дбайливою мамою, скромним другом і товаришем, надійним колегою...
Ти житимеш у пам'яті багатьох читачів, колег, згадуватимуть тебе добрі люди...
Юрій Матівос