Не таємниця, що Харків для кремлівського фюрера є одним із основних стратегічних об'єктів на Сході України. Обумовлено це щонайменше двома важливими чинниками. По-перше, Харків друге після Києва за кількістю населення й економічним потенціалом місто в Україні, яке у свій час було столицею Радянської України. А тому захопити його важливо було б як з економічної, так і політичної точок зору. По-друге, кремлівський диктатор мав упевненість, що Харків буде для нього відносно легкою здобиччю, оскільки мегаполіс дуже зросійщений, знаходиться близько до кордону з Московією, а чимало його мешканців мають родинні й дружні стосунки з жителями Білгородської, Курської та інших областей Раші.
Це налаштовувало ворогів на сподівання, що серйозний спротив харківці не чинитимуть. Саме тому слідом за передовими підрозділами російської армії наприкінці лютого 2022 р. йшов владимирський омон, задача якого, очевидно, була після окупації підтримувати порядок у місті вже чисто поліцейськими методами.
Однак не так сталося, як гадалося. Великою несподіванкою не тільки для ворогів, а й багатьох українців стало те, що вже з першого дня війни Харків охопив величезний патріотичний підйом. Тисячі і тисячі мешканців міста, не чекаючи повісток, поспішили влитися в ЗСУ та ряди Тероборони, розгорнувся потужний волонтерський рух. Стало цілком очевидно, що справжніх настроїв харківців, які зазвичай "неправильно" голосують, ніхто не знав. А фокус тут, напевно, в тому, що молодь, яка в критичні періоди історії робить політичну погоду, вибори, як правило, ігнорує. Хоча які настрої з початком рашистської агресії могли бути в місті, де ще в 2014 р. народилася широко відома тепер пісня про путлера? Отже, виходить, що 30 років існування Незалежної України дали таки свої позитивні результати.
Саме тому й зустріли непрошених гостей відповідно, а надто тих, кому вдалося прорватися до міста 27 лютого 2022 р. Живим із мегаполіса ніхто не вийшов.
Мабуть, така «негостинність» дуже розізлила рашистів, і вони почали рівняти Харків своїми «градами», «ураганам» й різними ракетами та бомбами з землею. Особливо відчули це на собі мешканці Північної Салтівки, яка географічно знаходиться найближче до кордону з Московією. Багато житлових будинків, шкіл, аптек, магазинів було розбито, а комунальні служби серйозно пошкоджені. Тривалий час не було, ні опалення, ні газу, а в більшості багатоповерхівок і електроенергії. У нашому будинку стабільно функціонував лише водогін. Ситуація ускладнювалася й тим, що не працював наземний міський транспорт, а метрополітен працював лише як бомбосховище. До найближчого працюючого супермаркету від мого будинку треба було йти понад 2,5 км. Так, Північна Салтівка на кілька місяців стала майже островом, відірваним від інших районів міста.
Ситуація суттєво покращилася після того, як у другій половині травня 2022 р. ЗСУ, спочатку відкинули ворога від Північної Салтівки до самого кордону, а потім у вересні й розгромили його на Харківщині. Для містян це було справжнє свято. Сотні тисяч їх повернулися до своїх домівок, якщо вони, звісно, вціліли.
Зиму 2022/2023 рр. харківці пережили більш-менш благополучно, хоча ворог і не припиняв обстрілів Харкова, в тому числі житлових масивів, розбив чи не всі енергетичні об'єкти в місті. Утім, завдяки першокласній роботі наших енергетиків перебої зі світлом були зазвичай не надто тривалі (6-8 год.). Тільки інколи близько доби. Принаймні так було на Північній Салтівці, де я мешкаю.
У цілому благополучно пережили харківці й минулу зиму. А навесні 2024 р., накопичивши сил, рашисти знову серйозно взялися за Харків. Постійні рясні обстріли супроводжуються спробами прорвати фронт. Притому на окремих ділянках ворогу вдалося захопити низку наших сіл і навіть вдертися до м. Вовчанська, де зараз ідуть тяжкі вуличні бої, оскільки виявилося, що фортифікаційні спорудження, на будівництво яких виділили кілька млрд грн, гарними виявилися здебільшого лише на папері та екранах телевізорів.
Таким чином, над Харковом знову нависла загроза. Ні, не окупації (хоча й така розганяється ІПСО). Для окупації такого величезного міста площею 350 км² в орків явно недостатньо ресурсів, передусім живої сили. А от якщо ворогу вдалось би захопити, скажімо, село Липці на Півночі, то звідти він міг би вже обстрілювати Харків ствольною артилерією, а відтак на Північній Салтівці знову був би Армагеддон. На щастя, зараз у рашистів, здається, вже немає можливості прорвати фронт. Принаймні найближчим часом. На Харківщині вони понесли величезні втрати. За словами президента Зеленського, співвідношення втрат тут 1 до 8 на користь ЗСУ. А тому вороги посилили обстріли міста ракетами, КАБ, «шахідами». Найбільш потужних ударів в останні дні Харків зазнав у суботу 25 травня, коли серед білого дня був знищений гіпермаркет «Епіцентр» (Північна Салтівка), де тоді орієнтовно знаходилось 200 чоловік. В результаті цього варварства загинуло щонайменше 19 людей і близько 50 було поранено. Ще близько 10 зникло безвісти.
Також цього дня рашисти нанесли удари по житловому кварталу в центрі міста (там кілька осіб було поранено) і по Центральному парку (колишній парк імені М.Горького). У парку КАБ, на щастя, не вибухнула. Але це в принципі вже звична ситуація для міста.
А в цілому ситуація в Харкові, незважаючи на щоденні обстріли, зараз стабільна. Руїни, котрі, на жаль, тут досить часто з'являються, працівники комунальних служб і волонтери розбирають досить швидко. Та і взагалі в мегаполісі підтримується традиційна для міста чистота. Люди зазвичай займаються своїми повсякденними справами і практично не зважають на сирену, котра в місті буває багато разів на добу (якщо зважати, то треба практично жити у сховищі). Також непомітно, щоб містяни масово покидали місто. Навпаки, сюди евакуювали багатьох мешканців Вовчанська та сіл, що потрапили в зону окупації. Хоча на Північній Салтівці будинки в основному напівпорожні. Але це специфічний район. Сюди багато не повернулося тих, хто покинув місто ще на початку війни. Міський транспорт також у цілому нормально функціонує. Притому Харків, мабуть, єдине в Україні місто, де він з початку війни безкоштовний, навіть метрополітен.
Всі комунальні служби функціонують. Світло, щоправда, по графіку. Вимикають зазвичай на 4-5 годин упродовж доби. Однак останнім часом його вимикають, на щастя, не кожного дня. Принаймні на нашій багатостраждальній Північній Салтівці. Так само в нормальному режимі працюють магазини, аптеки, поліклініки. Словом, місто живе у звичному для воєнних буднів режимі й не збирається схиляти голову перед рашистською нечистю.
Слава Україні!
Слава ЗСУ!
Анатолій Новиков,
доктор філології, професор