23 листопада в український прокат вийшла військова біографічна драма "Наполеон" британського режисера Рідлі Скотта за сценарієм Девіда Скарпи з оскароносним Гоакіном Феніксом у головній ролі про злети й падіння Наполеона Бонапарта на фоні його взаємин з коханою жінкою Жозефіною. Стрічка, яку попередньо називали однією із найочікуваніших у 2023 році і яка вже встигла добряче збурити європейське суспільство, минулого тижня йшла у кінотеатрі «Портал».
…Колись моїй мамі-вчительці випускники подарували фотоальбом з картинами Айвазовського. Як же я його любила, всі картини знала напам’ять.
На одній із них скеля, об яку розбиваються бурхливі хвилі, а на вершині скелі – самотня маленька фігурка. "Наполеон на острові Святої Єлени".
Я запитувала маму:
– Хто це Наполеон, і чого він сам-один?
– Бо його там покинули. Корабель поплив, а його залишили.
Мені його було дуже жаль ще з дитинства – цей трагічний самотній образ.
А єдине, що я винесла в життя із чотирьох прочитаних в школі томів "Війни і миру" – це зображення битви під Бородіно. Це було масштабно, детально, довго й нудно, я малювала карти, вивчала, що таке фланги, кавалерія, артилерія та інші основи військової тактики. Усе це несильно мені в житті знадобилися, але залишило любов до зображення в кіно епічних історичних битв.
Цього у фільмі "Наполеон" – багато і красиво. Дуже епічно. Про кожну з цих битв я читала раніше. Ауштерліц – запам’ятайте – це одна з найбільших поразок російської імперії, тому про неї москалі говорять вкрай мало. Крок за кроком показано, як завдяки військовій тактиці Наполеона вдалося їх розбити. Про Ватерлоо, наприклад, я читала в "Ярмарку марнославства" (російською, на жаль, читала). Але у фільмі вперше побачила це очима Наполеона, а не Веллінгтона.
Мені, якщо чесно, більше хотілося побачити історії – причин таких несподіваних поворотів сюжету: ось Наполеон з російським царем Алєксандром укладають мир, а в наступному епізоді вже йдуть на росію війною. Хотілося більше кадрів спаленої москви... ну то таке.
Цитую зі ЗМІ: "Коли в мене починаються проблеми з істориками, я кажу: «Пробач, друже, ти там був? Ні? Ну і мовчи в такому разі»", — зазначив Рідлі Скотт. Загалом це більше психологічний фільм, ніж історичний.
І це не дивно, бо якщо режисер бере на головну роль Хоакіна Фенікса, амплуа якого – грати психічні порушення, то звісно ми у фільмі зустрінемо більше психічних порушень, ніж засідань військової Ставки в стилі фільму "Темні години" (про Вінстона Черчілля, нагадаю). Але це геніально – зняти персонажа, який одночасно і позитивний, і негативний.
Ми б ніколи не знали, яким Наполеон був всередині себе, якби не збережені листи до Жозефіни. Її роль, до речі, зіграла чудова Ванесса Кірбі, яку ми бачили у фільмі про Голодомор "Ціна правди". Це так круто. Людини давно немає, а завдяки цим листам ми досі знаємо, що Наполеон переживав, що відчував, як сприймав події навколо себе.
Бачте, треба писати побільше, хоча би у фейсбуках. Бо життя швидке, ніхто не вічний – раптом хтось із нас стане великим, то нащадкам буде цікаво почитати, що воно там у вас було і як.
Надія Паливода
