О четвертій годині ночі начальник управління НКВС у Кіровоградській області Небораков оголосив збір особового складу за сигналом тривоги – німецькі літаки бомбили Київ, розпочалася війна. Мовчазні енкавесисти з похмурими обличчями сиділи по своїх кабнетах, роздумуючи над тим, що буде з ними наступної години – відправлять на фронт, чи й далі доведеться виконувати плани Білокам’яної з винищення українців.
О сьомій ранку замполіт управління Кабанов, за вказівкою Неборакова, пройшовся по кабінетах. Відкриваючи двері, Микола Карпович гаркав на підлеглих: «Чого сидите? Працювати до подальших розпоряджень!» – і йшов далі широкими коридорами двоповерхової будівлі, яку спорудив останній міський голова дорадянської влади.
Коли рипнули двері і в отворі з’явилася червона небрита пика замполіта, старший лейтенант держбезпеки Худозадов рвучко підвівся зі стільця. А почувши наказ, сказав підлеглому:
– Чого сидиш! Йдемо на Гоголя, 44!
– За Семеном Слітинським? – уточнив сержант держбезпеки Мордасов.
Худозадов мовчки відчинив двері і пішов по східцях на вихід. Невисокий Мордасов ледве устигав підтюпцем за дебелим начальником.
Фотографія Семена Слітинського з пенсійного посвідчення, що зберігається в архівно-слідчій справі №13242 у Державному архіві Кіровоградської області.
Хвилин за двадцять у кімнатці одноповерхового будинку по вулиці Гоголя, у якій проживав 61-річний головний механік тресту «Кіровоградсільборошно» Семен Ізраїлович Слітинський, уже тривав трус. Забравши документи господаря, енкавесисти повели його до свого «воронка», а потім відвезли у підвал Управління на вулицю Леніна.
Сержант Мордасов став гортати папку з матеріалами на Семена Слітинського, яку дістав з сейфу Худозадов, і готуватися до першого допиту заарештованого.
– За національністю еврей, значить у минулому брав участь у сіоністському русі в Росії, – виписував Мордасов на аркуш паперу обвинувачення для Семена Ізраїловича.
– Рідний брат живе у Бразилії, а сестра в Аргентині, та ще й чоловік сестри у 1922-1923 роках був міністром іноземних справ Аргентини. Емігрували вони ще у 1900 році, проте Слітинський листувався з ними аж до 1935 року. Може, зробити його агентом аргентинської розвідки? – почухав лису потилицю Мордасов.
– О, та він ще й надсилав анонімні листи на адресу Всесоюзної сільськогосподарської виставки! Значить, запишу так: «у контрреволюційній формі написав аноміного листа, в якому дискредитував радянський лад і, зокрема, радянську торгівлю». Ну, це уже вища міра покарання! – потер руки Мордасов.
У папці з компроматом на Семена Слітинського лежав анонімний лист, який був написаний у Кіровограді 21 червня 1939 року, і надісланий на адресу Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У Москві, прочитавши перші рядки цього листа, відіслали його назад у Кіровоград з резолюцією: «Знайти автора і покарати за усією суворістю радянського закону!».
Ось що писав автор листа: «Шановні патріоти! Просимо дозволити вислати вам фотознімки, як о третій годині ночі збираються черги за отриманням керосину і цукру у місті Кіровограді. Ці фотографії дуже цікаві – вони нагадують іспанських та німецьких біженців у чужій країні. А так живуть 100 тисяч радянських громадян у місті Кіровограді: щоденно отримують норму керосину в 8 кілограмів в одній черзі, а, вистоявши іншу чергу – норму цукру в 2 кілограми…»
Семен Слітинський визнав себе винним, сказав слідчому Мордасову: «Я не пам’ятаю за яких обставин міг написати цього безумного листа. Я визнаю себе винним, оскільки лист має контрреволюційний характер».
5 липня 1941 року Кіровоградський обласний суд позбавив волі Семена Ізраїловича Слітинського «у віддалених виправно-трудових таборах Союзу» терміном 10 років з поразкою у громадянських правах після відбуття міри покарання терміном на 5 років.
За вироком Слітинський визнаний винним у тому, що підтримував зв'язок зі своїми родичами за кордоном, написав і відправив в кілька радянських установ анонімні листи контрреволюційного змісту, в яких оббріхував радянську дійсність.
Під час судового засідання Семен Слітинський сказав: «Я винний у тому, що написав і відправив анонімного листа на адресу Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Раніше такі листи я відправляв в облпартком і облвиконком. Я не мав на меті скомпрометувати радянську владу, а тільки хотів лише ліквідувати черги за керосином і цукром та іншими товарами».
Володимир Поліщук