Хто збере скарби українського Версалю?

Перегляди: 412

«В Цариграді на риночку
Та п'є Байда мед-горілочку…»

Так починається історична пісня про Байду Вишневецького. У ній розповідається про трагічну загибель народного улюбленця Байди. Прообразом героя став українсько-литовський магнат, козацький ватажок, гетьман Дмитро Вишневецький. Він у 1563-му взяв участь у міжусобній боротьбі молдовських бояр, котрі зрадили його і відправили до Царгороду, де він мужньо загинув.

З історії відомо, що Дмитро Вишневецький належав до представників вельможного роду. У містечку Вишнівець, що на Тернопільщині, височіє споруда, яку всесвітньо відомий французький письменник Оноре де Бальзак, подорожуючи українськими землями, назвав Волинським Версалем. Це приклад того, як засобами архітектури й мистецтва можна презентувати владу, зауважив він, оглядаючи палац.

Про це розповіла наукова працівниця Вишнівецького відділу національного заповідника «Замки Тернопілля» Любов Шиян під час престуру, про який ми писали.

«Тільки не віддавайте в інтернат…»

«Там такі батьки, що їм страшно віддавати дитину…»

«Я коли виросту, заберу усіх дітей до себе…»

За її словами, історія будівлі походить від колишнього оборонного замку, збудованого ще у 1395 році для захисту від турецько-татарських набігів. Спадкоємець роду Ярема Вишневецький у середині 17 століття перебудував і укріпив старий замок. Його нащадки розбудовували його. У 19 сторіччі споруда вражала оздобленням: всюди оксамит і атлас, позолота і бронза, картини і коштовні годинники, багаті меблі з гербами. Найбільшою гордістю власників палацу була величезна бібліотека, що нараховувала тисячі томів, зібраних з усього світу. В колекції замку було близько шести сотень витворів мистецтва – скульптура, антикварні меблі, голландські кахлі, понад двадцять тисяч томів книг, зброя, столовий посуд… Привертала увагу відвідувачів і театральна зала, де показували різноманітні вистави, у тому числі і за участю запрошених іноземних акторів.

Серед представників роду Вишневецьких – Київський митрополит Петро Могила, наречена московського царя Лжедмитрія Першого Марина Мнішек, польський магнат Микола Потоцький та інші уславлені особистості. Спадкоємець роду князь Костянтин Вишневецький у 1569 ріці сказав так: «Ми є народом таким поштивим, що жодному народу у світі не поступимося, і впевнені, що кожному народу рівні шляхетністю».

Останній власник з роду Мнішек – Андрій Єжи, невдовзі після вступу в права спадкування поїхав жити до Франції і забрав найцінніші реліквії сімейної колекції з собою. Серед них сімейні портрети і листування, праці з геральдики роду та дві тисячі книг.

Поступово палац у Вишнівці почав розпорошуватися. Пішли з молотка портрети та книги, предмети інтер’єру і скульптура. Після цього замок змінив багатьох господарів і остаточно втратив усю свою колишню розкіш.

Як зазначила пані Любов, попри всі поневіряння і втрати, частина книжкового зібрання палацу зберігається зараз у відділах стародруків та рідкісних книг Національної бібліотеки України імені Вернадського. Цінності перевозилися до музеїв Петербурга, Москви, Варшави, Будапешта.

Перед Першою світовою війною тодішній власник палацового комплексу Павло Демидов намагався здійснити реставрацію комплексу, навіть запросив для цього з Києва знаменитого архітектора Владислава Городецького. Але через війну і революцію ця спроба не увінчалася успіхом. Невдовзі у палацових приміщеннях розквартирувався один із підрозділів російської армії, потім міністерство Тимчасового уряду, а далі на зміну прийшли війська Директорії. Після війни в головному корпусі палацу відкрили музей, в інших приміщеннях діяла реміснича школа. У ході Другої світової залишки палацових цінностей вивезені до Москви. Німецькі війська використовували споруди палацового комплексу для потреб жандармерії та гестапо. Довершила руйнацію пожежа при звільненні містечка у 1944 році. У радянські часи палац відремонтували, проте не відновили його внутрішнє оздоблення. Після цього в палацових приміщеннях розміщувались будинок культури, ПТУ, галантерейний цех та бібліотека. Лише у 2000-х роках комплекс перетворили на музей.

Будівлі замку у Вишнівці зараз зовні повністю відреставровано, закінчено основну частину внутрішніх робіт. Біля підніжжя гори, на якій стоїть палац, збудовано призамковий храм Вознесіння Христового. Перша писемна згадка про нього датована 1530 роком. Храм став усипальницею для багатьох представників роду Вишневецьких. Навіть грізний Ярема Вишневецький, прийнявши католицьку віру, не посмів зруйнувати храм, де були поховані його православні батьки.

Відомо, що до Вишнівця приїжджав Микола Костомаров, організувавши археологічну комісію, у якій восени 1846 року взяв участь і Тарас Шевченко. У стінах величного палацу у Вишнівці у різні часи бували інші відомі люди. 1651 року в замку Вишневецьких татари утримували у полоні Богдана Хмельницького, якого зрадив кримський хан. У травні 1920 року у палаці Вишевецьких розташовувався штаб головного отамана УНР Симона Петлюри.

Нині палац Вишневецьких – архітектурна пам'ятка 18 століття загальнодержавного значення і чудове місце, де варто побувати. Палац –складова національного заповідника «Замки Тернопілля», яких на туристичній мапі області налічується 36.

Поки що не знайшлося українця, який би зібрав розкидані по світу скарби замку і повернув йому славу справжнього українського Версалю.

Ольга Кизименко

Надрукувати