Дитину віддають до інтернату, як правило, не від хорошого життя. Або сирота, і немає близьких родичів, або батьки позбавлені батьківських прав. Правда, є чимало й таких, які просто заявляють, що знаходяться у матеріальній скруті і передають дитину на утримання держави. Як ми зазначали у попередній публікації, на Тернопільщині ситуація трохи інша через масове заробітчанство.
«Тільки не віддавайте в інтернат…»
Яку ж роботу тут виконали у межах згаданого проєкту? Насамперед прийнято рішення обласної ради про те, що зарахування дитини до інтернатного закладу на цілодобове перебування, можливе тільки зі згоди громади. Адже на місці краще знають – чи справді ця сім’я знаходиться у безвихідному становищі, чи для цієї конкретної дитини немає іншого альтернативного інтернату варіанту? Для того, щоб бачити загальну картину по області і аналізувати кожен окремий випадок, створено інформаційно-аналітичну базу, куди введено усіх нинішніх вихованців інтернатів, їхні родинні обставини, можливі варіанти.
Ясна річ, при цьому довелося активізувати служби у справах дітей, їхні спеціалісти працюють з кожною родиною індивідуально. Експерти ж проєкту, люди дуже освічені й небайдужі (керівник проєкту – Володимир Кузьмінський), слідкують, аби ця робота не була формальною і приносила реальну користь. Проблемою залишається те, що у новостворених ОТГ не завжди готові до такого пріоритету, голови громад мають безліч інших турбот, але сам проєкт націлює їхню увагу саме на цей напрямок соціальної роботи.
Щодо нього в області активізовано діяльність усіх профільних управлінь. Освіта, здоров’я, спорт, інклюзія. Звернуто особливу увагу на санаторні заклади, створено 17 інклюзивно-ресурсних центрів. Як зауважила начальник управління освіти Ольга Хома, до 2024 року на Тернопільщині замість нинішніх інтернатів діятимуть 20 ліцеїв, вихованці яких здобуватимуть повну середню освіту. Але головне – вони виховуватимуться у родинах, а запорука життєвого успіху кожної дитини, як відомо, батьківська любов.
Та де ж її взяти, коли трапляються такі батьки, яким страшно довірити дитину? Із пів тисячі дітей, які завдяки проєкту покинули казенні стіни, тільки трьох довелося знову забрати у інтернат. Частина повернулись у свої рідні сім’ї, яким було надано відповідну допомогу, консультації, підтримку. Діти-сироти потрапляють у дитячі сімейні будинки, прийомні сім’ї, у кого не до кінця вирішені юридичні питання – патронатні сім’ї. Паралельно розвивається також наставництво.
Про один такий незвичайний дитячий будинок сімейного типу із Бережанського району – наступна розповідь.
Світлана Орел