50 років тому на кіностудії ім. Довженка Леонід Осика зняв художній фільм "Дід лівого крайнього" (сценарій Івана Драча та Леоніда Осики). Українською мовою. Наївна історія київської родини Бессарабів, втілена відомими акторами Миколою Яковченком, Костем Степанковим, Бориславом Брондуковим, Антоніною Лефтій. І був серед цієї компанії симпатичний чорнявий хлопець (за сценарієм внук діда Бессараба-Яковченка), футболіст. Він трохи не вписувався у цю доволі емоційну артистичну тусовку, був якимось "дерев'яним".
Не дивина, бо то був не професійний актор, зате справжній футболіст, на той час, можливо, і відоміший за названих артистів – корінний киянин, гравець київського «Динамо» і збірної СРСР Анатолій Бишовець. Через травму його спортивна кар'єра обірвалася дуже рано – у 27 років, але до того часу Бишовець вже виграв чимало титулів, був бомбардиром, надзвичайно популярним і харизматичним футболістом кінця 1960-х– початку 1970-х років. Після чемпіонату світу в Мексиці Бишовця зарахували до символічної збірної світу і навіть встановили його скульптуру поблизу стадіону "Ацтека". Інтерес до його персони підігрів і Володимир Висоцький, який в одній із пісень згадав свого друга Толю, за якого, мовляв, італійська "Фіорентина" пропонувала мільйон (шалені в той час гроші при покупці футболіста).
У згаданому фільмі Бессараби збираються за родинним столом і виконують прекрасну пісню "Старий київський романс". Співають самі актори, пісня не озвучена професійними вокалістами. Футболіст у кремовій сорочці не співає, а лишень легенько хитає в такт головою. Його дівчина поруч теж скромно мовчить, опустивши голову.
Бишовець актором так і не став, працював у Києві на тренерській роботі, поки не бахнув Чорнобиль. Тоді Анатолій Федорович втік до Москви, де й досі живе (щоправда, трохи тренував донецький "Шахтар" й окремі закордонні клуби). Найвище його досягнення як тренера – золоті медалі очолюваної ним збірної СРСР у 1988 році на Літній Олімпіаді в Сеулі.
Нині Бишовцю 76 років. То як же народжений у Києві футболіст і "актор" поставився до війни в рідній Україні? Ось що пише Українська Вікіпедія: "Засуджує дії української влади під час російського вторгнення в Україну (2022). Підтримав Анатолія Тимощука, який продовжив працювати в Росії під час війни, вважаючи, що спортсмени мають бути поза політикою".
Російська ж Вікіпедія вихваляє Бишовця як інтелектуала, психолога, театрала, який читав футболістам вірші і твори Чехова, говорив з ними про релігію і мистецтво. Колишній комуніст Бишовець, який при розпаді СРСР відмовився викинути свого вже нікому не потрібного партійного квитка, позиціонує себе православним християнином. Конфесія не вказана, але ж навряд чи він парафіянин ПЦУ.
Крім російської мови, знає англійську і португальську. Українська не згадується. Очевидно, він її і не знав, а його репліки у кінокартині "Дід лівого крайнього" озвучив якийсь актор. Чи просто соромився признатися, що знає мову, так як він соромиться самого фільму, у який його запросили як медійну персону без акторського досвіду поруч із професійними акторами Яковченком і Степанковим. Анатолій Федорович вважає картину "Дід лівого крайнього" бездарною.
Ось такий сивочолий манкурт із київської околиці.
Віктор Цвіліховський