Кожен учитель мав свого Учителя

20 років тому, в листопаді 2000 року, відбулась І обласна краєзнавча конференція «Історія краю очима юних» і була вона присвячена історії закладів освіти. Місцева інтелектуальна громада якраз відзначала 130 років з часу заснування Єлисаветградського земського реального училища та 145 років від дня народження Володимира Ястребова, тому логічно, що місцем зібрання було обрано історичне приміщення реалки, на 2000 рік – технікуму Кіровоградського державного технічного університету.

Ініціатором молодіжної конференції став Кіровоградський обласний центр дитячо-юнацького туризму та краєзнавства за підтримки краєзнавчого музею, згаданого технікуму та обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Це була напружена робота багатьох, до якої активно долучились О. Вівсяний, В. Вечірко, Л. Гайда, М. Гордієнко, А Лісота, А. Сустретов, Н. Сліпченко, В. Сизоненко та Є. Чабаненко.

Про зацікавленість темою історії освіти свідчила значна кількість учасників – 26 делегацій з 18 районів і міст області, це учні загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ, представники технікумів, вихованці краєзнавчих гуртків позашкільних закладів, члени учнівських дослідницьких об’єднань та екскурсоводи шкільних музеїв. Конференція тривала два дні, було достатньо часу аби реалізувати задуману програму, до якої окрім традиційних вітань пленарної частини, увійшли: круглий стіл для педагогів-дослідників, екскурсія училищем-технікумом, конкурс на кращого юного знавця історії краю, презентація виставки з фондів краєзнавчого музею, відзначення кращих молодих дослідників і вручення подарунків. Але найцікавішим виявилось спілкування молодих людей під час роботи двох секцій: «Історія навчальних закладів» та «Наші видатні земляки – випускники закладів освіти краю». Вперше на рівні області учасники зібрання дізнались про «руді стіни» багатьох закладів освіти, захоплюючі історії з життя педагогів та вихованців. Ось кілька згадок про виступи…

Екскурс сторінками історії реального училища-технікуму Кіровоградського державного технічного університету представила його студентка Г. Калашник (керівник О. Вівсяний). Єлисаветградське земське реальне училище було засноване у 1870 році і стало відоме не тільки як прогресивний на ті часи навчальний заклад, а й центр просвітницького впливу на місцеве середовище. У 1920 році училище припинило своє існування, далі на його базі діяли: профтехшкола, вечірні робітничі курси, індустріальний інститут, технікум сільськогосподарського машинобудування (у 70-80 роки минулого століття вважався одним з провідних в СРСР), з 1997 року увійшов до складу місцевого технічного університету.

Результатам краєзнавчих розвідок з історії Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії був присвячений виступ учня її правонаступниці Кіровоградської української гімназії ім. Тараса Шевченка С. Горового – «Протоколи засідань педагогічної ради Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії», яка вважалась одним з елітарних навчальних закладів Єлисаветграда, дала освіту багатьом відомим людям. До речі, це єдиний заклад нового типу у нашому краї, де з ініціативи В. Громового було підготовлено навчальний посібник та викладався курс з історії Гімназії… Й досі ніхто нічого подібного в області не зробив!

 Інтерес до так званої старої школи у радянську добу був штучно загальмований, панувала думка, що істинні надбання педагогіки беруть початок з 1917 року, тому про доробки теорії і практики дореволюційної освіти ми мало що знали. Про соціально-культурні та педагогічні умови утворення Златопільської гімназії, її шлях від повітового дворянського училища до повної класичної гімназії, що діяла 84 роки, дізнались з виступу О. Маринич (керівник О. Бирзул).

І ще про окремі й цікаві повідомлення:

  • Історію Новогеогргіївського чоловічого двокласного училища, яке діяло з 1861 року, презентувала Н. Сокуренко (керівник О. Аболмасова).
  • Місто Знам’янка було представлене аж чотирма виступами учнів шкіл №1, 2, 4, та 8. (керівник С. Філіпова).
  • Я. Новікова та Н. Максютіна (керівник М. Грищук) познайомили учасників зібрання зі сторінками історії Созонівської заальнооовітньої школа І-ІІІ ступенів Кіровоградського району.
  • Про Долинську загальноосвітню школа І-ІІІ ступенів №2 імені А. Макаренка та його унікальний меморіальний музей йшлося у виступі Ю. Пасіч.

Географію і тематику виступів ми можемо прослідкувати також за матеріалами Захарівської школи Світловодського району (керівник Л. Шкірай), Помічнянської школи №1 (керівник Г. Лисенко), Луполовської школи Ульяновського району (керівник Н. Царенко). Підлісненської школи Олександрівського району (керівник І. Варламова) та інших учасників конференції.

Серед історій технікумів найбільш запам’ятався виступ О. Сидоренка (керівник О. Павельчак) про Компанійський технікум ветеринарної медицини, який було засновано у 20-х роках ХХ ст. у Новоукраїнці, пізніше переведено до Компаніївки. Не менш цікава й історія Новгородківського ПТУ №36, яку презентував на зібранні О. Орленко. Спочатку тут була так звана бурса, що готувала дячків для місцевих церков, пізніше – технікум рільництва, з 1955 року училище механізації сільського господарства, 1984-го – ПТУ №36.

Учасники наукового об’єднання Маловисківського будинку школяра (керівник гуртка О. Шарко) оприлюднили результати ґрунтовного дослідження з історії навчальних закладів району – шлях від початкових шкіл Великої Виски, Злинки, Хмельового, Малої Виски до початку 2000-х. Також спробували познайомити нас і зі своїм рідним позашкільним закладом.

У школі навчався кожен, тому тема її історії доступна, знайома й рідна, пов’язана з дитинством. А питання впливу особистості вчителя на розвиток дитини завжди актуальні й невичерпні. Учні розповідали також про своїх земляків В. Ногу, Г. Юру, В. Близнеця, В. Кононенка, Є. Доломана, І. Микитенка, О. Рябошапку, П. Козуля, інших відомих педагогів та випускників.

Ми, на жаль, мало аналізуємо, прослідковуємо процеси культурологічного характеру сучасності, особливо часів незалежності нашої держави, а за цей час зроблено досить багато позитивного. Про добре чомусь не популярно… А, між іншим, саме ця перша конференція дала можливість виявити та згуртувати когорту педагогів-дослідників, адже ніколи до цього нас не збирала тема освітян. Про себе начебто незручно, а ніхто інший і не скаже…

Зацікавленість та багатющий накопичений інтелектуальний матеріал став своєрідним поштовхом для створення та відкриття у 2009 році музейної кімнати історії освіти Кіровоградщини при обласному інституті післядипломної освіти імені Василя Сухомлинського, яка стала науково-методичним центром з освітянського краєзнавства. З цих пір тема історії освіти краю була постійно присутня під час засідань творчих груп, обласних семінарів, краєзнавчих конференцій, школи педагогічної майстерності.

Увага до традицій рідних закладів освіти дала привід для самопізнання педагогічних колективів, мотивувала до відкриття тематичних музеїв, експозицій, виставок; видання книг, а також реалізації багатьох просвітницьких проєктів. Окремою сторінкою освітянського краєзнавства стала діяльність чисельних краєзнавчих дитячих об’єднань – гуртків, осередків Малої академії наук, учасників всеукраїнських та обласних конкурсів. Адже, історія школи, позашкільного закладу це благодатна тема, яка завжди, як кажуть під рукою, що безперечно, дало можливість як педагогам, так і учням розвиватись творчо.

Цікаво було б дізнатись, як склалось подальше життя учнів-учасників цієї конференції, ким вони стали, як професійно реалізувались? Чи згадують ті часи, коли пробували свої сили, трудились (а це велика праця!), у ту, ще докомп’ютерно-достмартфонну добу – власноруч писали тексти своїх повідомлень, долали стереотипи малих шкіл, бо треба ж було вийти на широку публіку! Знаю багатьох, хто з повагою і вдячністю привели вже власних дітей до своєї школи… А хіба цього замало?

І обласна краєзнавча конференція «Історія краю очима юних» – це була перша наша спроба об’єднати, зріднити усіх тих, хто побачив цікаве поруч! Питання шляхів подальшого розвитку освіти стало особливо актуальним і сьогодні. В умовах пандемії суспільство переосмислює її значення для розвитку й подальшої долі дітей, поступово усвідомлюючи важливість пошуку фахових, креативних педагогів-особистостей, які виросли на грунті педагогічних традицій краю, адже вони теж мали своїх Учителів! Принагідно зазначу, що нині ми не маємо глибокого й системного дослідження, а значить, і видання про розвиток освіти краю, які вже зробили інші регіони України. Маючи досвід написання колективних праць, які за програмою книговидання видаються за кошти обласного бюджету, можливо й ця ідея буде у перспективі реалізована.

Лариса Гайда


Надрукувати   E-mail