У добу незалежності, на жаль, не одразу і не автоматично, відпало табу на вшанування низки земляків, на яких було начеплено ярлики бандерівців, петлюрівців та інших націоналістів. Нині ці означення не несуть негативу. Бо ми вже знаємо, що головне гасло бандерівців – «Свобода людині! Свобода народам!» Де тут той страшний зміст, яким лякали комуністи?
Отож, за останні тридцять років стало можливим монументальне вшанування не лише кошового отамана Івана Сірка в Торговиці чи козака Головка в Головківці, але і Евгена Маланюка в Новоархагельську, Юрія Горліса-Горського під Розумівкою, отамана Холодного Яру та Степової дивізії Костя Пестушка (Блакитного) в Ганнівці, отамана Ларіона Завгроднього під Новомиргородом, голови Центральної Ради Володимира Винниченка в Кропивницькому. Українські герої повернулися з еміграції та комуністичного забуття пам’ятниками у рідну і любу для них Україну.
Але і зараз присутні типові напрямки встановлення відповідних знаків та пам’ятників – жертвам Чорнобиля, воїнам-афганцям, жертвам розсекреченого нині Голодомору, жертвам Голокосту, а тепер і героям нинішньої російсько-української війни. Нещодавно додалася також вірменська нота: встановлення Хачкарів (вірменських стел з хрестами).
Загадковий, на перший погляд, пам’ятник академіку Костянтину Скрябіну в 2010 році спорудили в Новомиргороді. Його створив відомий скульптор Віктор Френчко на замовлення колективу районної ветлікарні. В Україні такий пам’ятник тричі академіку, гельмінтологу зі світовим ім’ям, єдиний. Сам академік ніколи в Україні не був, але має десятки учнів та послідовників, і пам’ятник йому став свідченням цього.
У лютому 2014 року розпочалася хвиля ленінопаду, і, здається, ця хвиля ідеологічної зачистки практично закінчена. Кількість Леніних уже свого часу сягала мало не сотні. Деякі пам’ятники народ щиро валив і раніше. Але траплялося, навіть коли вже був прийнятий закон, що певні особи заважали його здійсненню та навіть переслідували добровільних виконавців. Такий абсурд української дійсності, приправлений термінами про хуліганство та вандалізм. У той же час жодного разу не зловили крадіїв відер та відбивальників рук у Наталки-Полтавки. Де користь від відеокамер та сусідства із поліцейським відділком у Кропивницькому?
А ще є цікавий і своєрідний авіаційний куточок біля Льотної академії Національного авіаційного університету. Маємо пам’ятні знаки, присвячені тричі Герою Радянського Союзу Івану Кожедубу, Шпаківні (шпаками звали курсантів училища у минулі роки), першому польоту над містом, пам’ятник льотчику та літак-винищувач на постаменті. А перед аеропортом у 2006 році було встановлено пам’ятник льотчику Петру Вересоцькому. Цей герой, перебуваючи у німецькому полоні, викрав німецький літак з хрестами, та дав у небі справжній бій асам люфтваффе. А метрів за двісті від нього на постаменті стоїть гвардійський міномет, відомий у народі, як «катюша». Вона заслуговує на окрему, детективну, розповідь.
Серед пам’ятників доби незалежності – встановлене у 2010 році погруддя Герою Радянського Союзу моряку Григорію Куроп’ятникову, на початку вулиці його імені. Він був уродженцем міста та увесь час, крім служби на флоті, мешкав у ньому. На чорноморському флоті один з кораблів носив його ім’я. У обласному центрі, трохи далі від згаданого погруддя, у межах залишків фортечних валів, нарешті реконструювали до пристойного вигляду пам’ятний хрест жертвам Голодомору. Ледве знайшли за десяток років місце стовпу з янголом-охоронцем на початку вулиці Великої Перспективної.
Крім пам’ятників особам – Олександру Пашутіну, Володимиру Винниченку, Генріху Нейгаузу, Ігорю Тамму, братам Роберту та Томасу Ельворті, стели із зображенням першого українського космонавта Леоніда Каденюка, з’явився пам’ятник студентам біля ЦНТУ та Наталці-Полтавці навпроти театру. У роки незалежності з’явилося і друге погруддя Марку Кропивницькому на подвір’ї музею його імені. Поновили пам’ятник гетьману Богдану Хмельницькому.
Серед цікавих пам’ятників на терені області – погруддя Василю Стусу в Гайвороні, де він працював до призову у армію, та пам’ятник каменяреві у гранкар’єрі.
Варто звернути увагу на меморіальний комплекс присвячений євреям – жертвам хащуватської трагедії у колишньому Гайворонському, а нині Голованівському районі. Серед знакового для українства – пам’ятний знак козаку Мамаю у Мамаєвому Яру біля козацького села Цибулеве, меморіальний знак поетові-пісняреві Семену Климовському на місці хутора Припутні біля села Мошорине Знам’янського району. Його пісня «Їхав козак за Дунай» лунає в Україні і світі уже третє століття.
Серед надто оригінального в останні роки з’явилися два пам’ятника свині в колишніх Компаніївському та Благовіщенському районах, пивна пляшка в Долинській та стріла Амура в Кропивницькому. На ключових залізничних станціях області на постаментах в Долинській, Знам’янці, Гайвороні та Помічній стоять паровози. А ще у Помічній є музейний вагон-теплушка, а у Знам’янці тепловоз. Чимало в області, мабуть, чи не до десятка, на постаментах тракторів різних модифікацій, у Світловодську встановлено лопать гідротурбіни та КРАЗ, з тих, що створювали штучну греблю КремГЕСу. У 2015 році у Вільшанці урочисто відкрили пам’ятник першим болгарам-переселенцям з Алфатара.
У самому Кропивницькому двома крайніми пам’ятниками стали хрест на честь героїв АТО біля військового шпиталю та пам’ятник Святославу Хороброму на території легендарного 3-го полку. Героїв АТО пам’ятниками і меморіальними знаками вшанували у Світловодську, Долинській, Компаніївці, Новомиргороді. Приємно, що Україна прокидається від посткомуністичної сплячки і згадує своїх власних героїв.
Тож, монументальна ідеологічна переорієнтація на терені області триває. На жаль, цей процес затягнувся на цілі тридцять років. І ще не вшанували пам’ятниками письменників Микитенка, Яновського, Дона Амінадо, композиторів Мейтуса та Шимановського, генералів армії УНР та відомих холодноярців. Наш край дав світові майже сотню, якщо не більше, видатних діячів. Не варто забувати свою, хоч і призабуту, славу.
Анатолій Авдєєв
