Тату, тату, чи ти чуєш мене? Не вірю, що тебе вже немає тут, на цьому світі...
Мене завжди приголомшувала твоя працездатність... Ще молодим ти одночасно працював балетмейстером-репетитором в ансамблі «Ятрань», згодом став ще й художнім керівником ансамблю «Юність», а при тому ще й вчився на вечірньому відділенні педагогічного факультету педінституту, який закінчив з відзнакою. Пам’ятаю, як ти мене малим брав із собою на екзамени і поки ти складав, інші студенти гралися зі мною у коридорі старого корпусу інституту, що згодом став і моєю alma mater...
Збирання фольклору завжди було твоєю пристрастю... мабуть, ти знав якийсь секрет спілкування з людьми різного віку, бо і молоді, і старі не соромилися танцювати для тебе просто на вулиці...
З університетом пов’язані 50 років твого життя. І я думаю, що твій внесок у виховання багатьох поколінь митців-вчителів не менший, ніж nвій внесок у хореографію. Ти справді був Майстром-Вчителем, і мені ще рівнятися і тягнутися до тебе... Для своїх студентів ти був більше, ніж педагогом чи художнім керівником – ти став їм батьком...
Інтерпретація автентичного фольклору, знаходження сценічної форми для глибоко народного мистецтва – справа непроста, її не навчиш... Тут потрібні і природній хист, і талант, і смак, і досвід, і глибоке відчуття мистецької правди. Для мене взірцем цього всього назавжди залишиться твоя «Купальська сюїта», що недаремно отримала Золотий вінок – головну нагороду фольклорного фестивалю у Вршаці у Воєводині. «Купальська сюїта» народилася в ансамблі «Юність», а потім отримала друге життя в ансамблі «Ятрань». Для обох версій музику створив Микола Кваша, з яким вас пов’язувало багато-багато років творчої співпраці і дружби.
…Люди будуть довго згадувати твою каву – а ти ж умів заварювати її дюжинами різних способів! У 1977 у Сполучених Штатах тобі запропонували залишитися, пообіцяли дати окрему залу в крутому ресторані, щоб тільки заварювати твою каву. Але ти гордо відповів, що ти – український артист і хочеш жити і творити в Україні. І це не було високими словами – я знаю, що ти справді так думав і відчував, до самого кінця твого земного життя...
Ти завжди мав особливий зв’язок із рідною землею. Хоча починав свою кар’єру на професійній сцені – на Поділлі, навіть в далекому Мінську, а потім у моєму улюбленому місті – Чернівцях. Тоді професійні колективи багато гастролювати – таким було й твоє життя... Поїхав – повернувся-одружився. Поїхав-повернувся – народився син. Поїхав-повернувся, а син, тобто я, сказав «Дядя!». Цього ти не витримав, пішов до директора Чернівецької філармонії і звільнився. Щоправда, відпускати не хотіли – трудову книжку не віддавали, довелося згодом ще раз приїжджати за нею до Чернівців. Твій вчитель, легендарний Анатолій Михайлович Кривохижа, художній керівник і головний балетмейстер ансамблю «Ятрань», запросив тебе на роботу балетмейстером– репетитором ансамблю, що офіційно вважався аматорським колективом, а насправді давав фору багатьом професійним... І так ти повернувся до міста, де зарито твою пуповину... А сьогодні, ти повернувся у цю землі назавжди...
Сорі за сумбурність, думки і почуття в моїй душі вирують хаотично... Страшенно боляче, що не можу сьогодні провести твої земні рештки до місця упокоєння... А головне, гостро боляче і страшно залишатися жити без тебе – цю пустку у душі ніщо не може заповнити... крім пам’яті про тебе! Спочивай з миром, батьку!..
Твій син Павло