Листопадова пора в етнографії, з точки зору народної обрядовості, описана найменше. Власне, описана, може, й широко, але ця інформація найменшою мірою стосуються обрядовості як такої. У відповідній літературі ви знайдете і прогнози, і повір’я, і окремі побутові чини цього часу, однак про обряди майже нічого.
Особисто для мене пояснення тут просте: листопад найменшою мірою придатний для веселощів: день стрімко вкорочується, погода, як правило, огидна, ще добре відчувається втома від важкої осінньої польової праці, відбувається важка адаптація до нелегких хатніх осінніх клопотів.
Однак, якщо виходити з внутрішньої логіки народної обрядовості, то листопад має бути часом четвертого присвятка. Пам’ятаєте, ми говорили про чотири основні колодарні свята: Різдво, Великдень, Купала і, можливо, Овсеня (назва умовна), а також про проміжні між ними свята-присвятки: Колодій, Русалії та Спасівку? Так от, логіка підказує, що в листопаді має бути четвертий присвяток.
Справді, основні колодарні свята символізують чотири стани Сонця, умовно кажучи: Сонце-немовля, Сонце-юнак, Сонце-чоловік і Сонце-Дідусь. Проміжні присвятки пов’язані зі станом води: початок танення на Колодія, повноводдя на Русалії, інтенсивне випаровування на Спасівку і? І четвертим має бути повноводдя осіннє. Це листопадові дощі і наступне замерзання води.
Етнографічна література описує кілька осінніх листопадових свят, а серед них найбільше свято Долі (воно ж – свято П’ятниці), а також свято Дідів. Як на мене, то саме свято Долі і є четвертим присвятком, бо всі присвятки – свята жіночі. Воно припадає на 24 листопада і колись давно це було свято Мокоші. Але етимологія слова «Мокоша» доволі цікава, бо це – Ма Кош – Мати Кош. А старослов’янське «къшь, кощь» – це жереб, удача, доля. (Звідси, до речі, слово «окошилося», себто: доля відплатила). Однак є і така версія, що під словом «Кіш» треба розуміти рід, і тоді Ма Кош – мати роду. Саме вона, Мокоша, пряде нитку Долі. Отож свято Долі – це свято Оранти, Берегині, а у християн – П’ятниці.
І до цього часу слово доля ототожнюється зі словами і шастя, і горе, і талан.
Із обрядових дій цього часу відомо про численні дівочі ворожіння та про запросини хлопця на кашу, які називалися запрошенням Долі: дівчина сама обирала, кого запросити, певно ж, маючи види на якогось хлопця.
Зберегтись у повній красі свято Долі не могло, по-перше тому, що припадало на несприятливу пору року, а, отже, не було масовим і вуличним, а, по-друге, тому, що жінки, як істоти емоційніші, порівняно з чоловіками, швидше піддалися церковній обробці і швидше відреклися від того, що ганьбилося офіційною церквою. В той же час на рівні підсвідомості вони залишалися прихильниками найдавніших вірувань.
Як уже було сказано, всі етнографи вказують на особливу суботу перед християнським Дмитра (8 листопада), себто на час між 2-8 листопада. Це саме той час, коли наші прапредки відзначали свято осінніх Дідів, Дідову суботу, заворожини, а точніше – зворожини. Чому зворожини? У цей день громада літніх людей варила куліш на лоні природи, який споживали тут же, сидячи на землі. Вони, літні люди, знали, що скоро «відправляться на Луки Сварожі», тому й свято назване Сварожини. А наші люди зробили з нього зворожини.
Свято Дідів теж може бути одним з колодарних присвятків, симетричне Русаліям і тотожне за значенням Колодію і Спасу.
Володимир Яремчук