Ці слова належать художнику Петру Івановичу Кодьєву, творчий шлях якого сформувався у складний період тоталітарного режиму в Україні, 125-річчя якого припадає на середину липня. Художник народився на Кіровоградщині. Його творчість була мало відома широкому загалу, але завдяки дослідженням доктора мистецтвознавства Олексія Роготченка вдалося створити уявлення про складний життєвий і творчий шлях художника. А монографія доньки художника мистецтвознавця, доктора культурології Олени Кодьєвої цілісно розкрила фахівцям як митець спромігся реалізувати себе, перебуваючи у самому епіцентрі вкрай складних та суперечливих подій двох світових воєн. П.Кодьєв опанував різні жанри та техніки і створив цілі цикли художніх творів, у яких вирує правдиве життя українського народу.
Петро Кодьєв не епатажний митець, він мов би поза сценою і мікрофоном, але його голос впевнено торкається струн душі і наповнює почуття шляхетністю, чистотою помислів, високим художнім рівнем. естетичною насолодою. Кожен його твір демонструє багатогранність творчого дару художника, знайдений власний творчий стиль в рамках реалістичного методу, підтверджує самобутність київської мистецької школи.
З картинами можна розмовляти, в результаті такої бесіди виникає не тільки естетична насолода, а й збагачення знаннями. Історія українського народу в іменах, датах, подіях проходить через створені художні образи Кодьєва. Він звертається до теми козацтва, будівників соціалізму, Шевченкіани, створення колгоспів, воєнної теми. Окрема розмова стосується портретній серії в якій розкривається не тільки творче уподобання митця, ми можемо прослідкувати коло видатних особистостей які формували творчу еліту столиці. А це відомі письменники, художники, актори І.Іжакевич, О.Вишня, А.Пащенко, В.Касіян, Т.Яблонська, П.Панч, М.Лисенко, М.Бажан, І.Кавалерідзе, П.Сльота, І.Макогон, О.Тищенко, П.Говдя, Л.Міляєва.
Тематичні картини говорять про хвилювання митця за долю свого народу, особливо характерними є такі твори, як «Дорогами петлюрівщини», «Хвилина радості», «На колгоспному полі». В натюрмортах завжди присутні деталі суто української культурної спадщини. А як художника приваблювали дари ланів та садів, у цих картинах він оспівує красу природи. Найбільше усього характер митця, на мій погляд, розкривається в серії пейзажів з такими мотивами як «Лісова тиша», «Осінній спокій», «Річка Стугна», «Озеро Розлив у Кончі-Заспі», «Осінь. У Ботанічному саду». Саме в цих творах Петро Кодьєв залишається один на один з обраним мотивом і відверто розкриває свою душу….
Монографія створена донькою художника Оленою Петрівною, відкриває широкому загалу невідомі сторінки з творчого життя батька. Петру Кодьєву все життя довелося слугувати державі, культурно-мистецьким питанням, особливо під час збереження та перевезення художніх фондів з Уфи у звільнену від фашистів столицю. Художник мріяв про видання книги спогадів, зберігав свої нотатки, замальовки, світлини, документи. Його хвилювали сучасні шляхи навчання молоді, він переймався кадровими питаннями в галузі культури, займався проблемами реставрації, допомагав окремим митцям.
Але є ще одна важлива риса притаманна цьому виданню – неймовірне бажання доньки передати вдячність батькові за порозуміння і любов, які існували в родині. У додатках до видання ми знайдемо документи та світлини починаючи з батьківської хати з міста Новогеоргієвська Кіровоградської області. Унікальні довідки воєнного періоду, фото з життя науково-реставраційних майстерень, родинні знімки, урочисті на державних заходах. Все це доповнює розповідь про художника, громадського діяча, людину безмежно захоплену мистецтвом і бажанням нести культуру у світ.
Коли картини зацікавлюють глядача це свідчення про майстерність художника, коли вони приваблюють фахівців, це вже ознаки визнання, а коли їх прагнуть мати галереї та музеї це вже народне надбання.
Валентина Єфремова, мистецтвознавець, СХУ