2 липня1951 року на сторінках головної комуністичної газети «Правда» вийшла розгромна редакційна стаття про дуже відомий на той час в Україні вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну». Наступного дня ця стаття у перекладі українською мовою була надрукована у центральному партійному виданні нашої республіки – «Радянська Україна»... І почалося організоване масове шельмування поета-лірика, творчість якого знав і любив український читач.
…Вірш «Любіть Україну» Володимир Сосюра написав у 1944 році. Він увійшов до збірки поезій «Щоб сади шуміли», виданої у 1947 році. А вже у наступному на честь 50-річчя поета його було нагороджено орденом Леніна і відзначено Сталінською премією 1-го ступеня. (У грошовому еквіваленті це складало 50 тисяч карбованців. На ці гроші у ті часи можна було купити три авто «Побєда» чи шість «Москвичів»). Збірник поезій миттєво розкупили у великих містах, до провінцій він не дійшов. «Любіть Україну» став віршем хрестоматійним, його також запально читали з професійних та любительських естрад. Мені, як учаснику шкільної художньої самодіяльності, керівник гуртка художнього слова Павло Кузьмович доручив читати вірш зі сцени. Чим я безмірно пишався, коли чув море оплесків глядачів.
Жодних проблем з віршем не мало бути, бо премію підписав сам Сталін; у тих, хто готував документ до підпису, точно тряслися коліна – тож перевірялося все ретельно, до дрібниць. “Націоналізму” у вірші ніхто не побачив... «Любіть Україну» був опублікований у перекладі російською мовою у ленінградському літературному журналі “Звєзда” (№5, 1951 р.). Вибрав вірш для публікації ленінградський поет О. Прокофєв, член редколегії журналу, який відповідав за відділ поезії. Саме О. Прокофєв і переклав вірш В. Сосюри, хоча на той час були переклади інших літераторів з Росії та України... О. Прокофєв поставився до публікації вірша з усією відповідальністю... Іншою думкою керувалися у Москві...
У редакційній статті «Правди» Прокофєва звинуватили у самовільному виборі вірша, без обговорення на редколегії. Але головним обвинуваченим зробили саме В. Сосюру. Тобто український поет неочікувано потрапив під роздачу звинувачень. І полетіли у автора вірша критичні стріли з Москви: “Оспівує якусь одвічну Україну... поза часом, поза епохою... без сталінських п’ятирічок, без колгоспного ладу...”. Зробили висновок: “під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу з націоналістичного табору, скажімо, Петлюра, Бандера...”. Через чотири дні у газеті “Радянська Україна” надрукували велику статтю українського поета Андрія Малишка “За ідейну чистоту літератури проти націоналістичних рецидивів”...
…Поезію «Любіть Україну» реабілітували тільки у лютому 1956 року на XX з’їзді партії, а до того поетові довелося ще багато пережити: гоніння влади, відмови друкувати його твори, загрозу арешту й, зрештою, арешт і заслання його дружини Марiї Гаврилiвни за нібито «антирадянську пропаганду». На позачерговому пленумі Спiлки письменникiв України, скликаному після смерті Сталіна, колеги по перу дружно виправдовувалися, каялись, спихали всю провину на Л. Кагановича, який свого часу очолював комуністичну владу України, переслідував письменників Ю. Яновського, М. Рильського, та хвалили багатостраждальний вірш і його автора, зазначаючи, що «нiчого ворожого у цьому вiршi немає, це патрiотичний вияв душi поета», – казав Олександр Корнiйчук. Вірш увійшов до шкільних хрестоматій, правда, вже у переробленому вигляді з «електровогнями» та «братніми народами» і без «для нас вона в світі єдина, одна…». 1998 року літературознавці та перекладачі Борис і Костянтин Хоменки видали, а 2003 року перевидали зібрані переклади вірша «Любіть Україну» 69 (!) мовами народів світу.
Сьогодні вірш став актуальним, як ніколи. Дещо забутий, як і сам поет-лірик, у часи правління Брежнєва-Щербицького, коли відбувалася нестримна русифікація України, а поетичним «генієм» зробили Пушкіна, творчість якого вивчали навіть у дошкільних закладах, а пам’ятками якого засмітили усю республіку…
Між іншим, у романі «Третя рота» В. Сосюра пригадує свої роки служби в армії УНР, коли її частини дислокувалися у Знам’янці. Молодий поет входив до складу особистої варти Петлюри. А вже як червоноармієць, він лікувався у Єлисаветградському госпіталі і жив у приміщенні сучасної СШ №7. Однак у обох містах досі не вважають за потрібне увічнити пам’ять поета у топоніміці. А Сосюра, до речі, єдиний поет, який у 1944 році написав вірша про визволення Кіровограда від гітлерівців. Загалом, поет-патріот увічнений майже у 50 населених пунктів України, у наших Світловодську та Олександрії, хоча там ніколи не бував.
Юрій Матівос
ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.
Без неї — ніщо ми, як порох і дим,
розвіяний в полі вітрами.
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, в бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
1944
На фото: В. Сосюра в юності