Дмитро Безперчий народився в добу Тараса Шевченка, був молодшим від нього, але теж вийшов із найбільш пригнічених верств населення – кріпаків. Хоча прожив довше і мав своїх талановитих учнів, серед яких і такі відомі особистості, як Сергій Васильківський і Генріх Семирадський. Останній визнав, що саме завдяки Безперчому в ньому була розвинута і зміцніла пристрасть до живопису.
Любов до живопису прищепив Безперчому його батько – тоді ще кріпак графів Шереметьєвих, який був відомим іконописцем Курської губернії. Саме там, в селі Борисівка, 18 (30) жовтня 1825 року з’явився на світ майбутній художник. Він милувався, як батько вправно розмальовує іконостаси і мав від природи свій талант.
Коли йому виповнилося 16 літ, батько отримав „вольну“ від Шереметьєва і відразу ж відправив Дмитра в Петербург, щоб той став професійним художником. В 1841-1846 роках юнак навчався в Академії мистецтв, причому з 1843 року – у славнозвісного Карла Брюллова. Там, напевно, доля і звела його із Тарасом Шевченком. Коли ж закінчував Академію як випускну роботу нама– лював свій „Автопортрет“, який є найвідомішим із його зображень. До речі, чимось нагадує манеру виконання портретів Брюллова, недаремно ж учився у нього.
Після навчання повернувся в Україну, працював вчителем малювання в Ніжинському ліцеї, а з 1850 по 1900 рік викладав малювання в реальному училищі, потім в деяких гімназіях Харкова. Після занять Безперчий відправлявся в мандрівки по Україні – в основному, по Слобожанщині, хоча бував і в інших місцях (наприклад, в Криму), де малював пейзажі і портрети. Спочатку робив це олійними фарбами, а потім перейшов на акварель, яка здавалась йому більш світлою, теплою і радісною для очей. Брав участь і в розмальовуванні церковних споруд, але, як писав про нього Дмитро Антонович, мав для своєї праці зовсім короткий час, бо був обтяжений працею по середніх школах.
Крім живопису, займався оформленням книг, зробив ілюстрації до „Гайдамаків“ Тараса Шевченка, „Мертвих душ“ Миколи Гоголя, деяких творів Олександра Пушкіна і Михайла Лермонтова. Коли ж святкували його 50-літній ювілей із-за кордону приїхав вже визнаний у Европі Генріх Семирадський, для того, щоб подякувати і вклонитися своєму вчителеві. Безперчий був двічі одружений, від першої дружини (якої не стало в 1895 році) мав двох дочок, друга пережила його і здала частину робіт художника в Харківський музей мис тецтва. Вони пропали у вогнищі Другої світової війни. Ті, що дійшли до нас, згадуються в усіх джерелах – „Автопортрет“, „Бандурист“, „Сватання на Гончарівці“, „З поля“, „Ікона з трьома святими“ і зберігаються в художніх музеях Харкова, Києва, Сум. Самого ж Д. Безперчого не стало 17 (30) вересня 1913 року. Він непомітно і тихо залишив цей світ, щоб відійти у вічність, але українці пам’ята– ють цю добру і чуйну людину, одного із кращих художників своєї землі.
Олександр Любчич, «Свобода»