Про ситуацію навколо керівництва нашого театру вже писано-переписано. Тексти схожі один на одного, бо досі у жодному з них я не зустріла навіть спроби заглянути у суть проблеми.
Те, що конкурс на заміщення керівника був проведений з порушеннями, ясно, як двічі по два. Це підтвердив і окружний адміністративний суд, який визнав протиправним розпорядження голови Кіровоградської облради Юрія Дрозда про проведення конкурсу на посаду директора-художнього керівника театру імені Марка Кропивницького. Але суд поки начебто не поновив Вячеслава Вандрашека на посаді.
Напередодні його призначення пресслужба Держаудитслужби. повідомляла: «Найбільше з обласного бюджету направляли на зарплатню для працівників театру ім. Марка Кропивницького, театру ляльок та обласної філармонії. При цьому деякі посади займали працівники, які не мали відповідної освіти та кваліфікації, що спричинило неналежні витрати з бюджету на понад 14,8 мільйонів гривень. Також з'ясувалося, що не маючи грошей на основну зарплатню для працівників, директори окремим працівникам нараховували премії, що призвело до додаткових витрат з бюджету на 7,6 мільйонів гривень».
Тоді ж висловлювалося припущення: чи не призначив Сергій Шульга на посаду директора-художнього керівника театру людину, яка не зовсім відповідає їй (менеджер і адміністратор це добре, але трохи замало), аби той розрулив чи прикрив ці порушення,бо за неофіційними даними бухгалтерією театру керувала людина близька до родини тодішнього очільника облради.
Ясна річ, Юрій Дрозд намагався швидко замінити Вандрашека не через велику любов до мистецтва. Так само невмотивованим було і фактичне усунення від посади Євгена Курмана, професіонала, якого варто було б цінувати. А ще перед тим так само витіснили з театру Михайла Ілляшенка, гідного режисера і директора. За всим цим щоразу стоїть брудна політична чи фінансова гра, жертвою якої став наш театр.
Так само зрозуміло, що молодому керівникові Сергію Корнієнку непросто знаходити спільну мову з колективом, у якому через ці перестановки проявилися різні групові інтереси і центри впливу.
У соцмережах звучали просто апокаліптичні вигуки: кінець нашому театру. Аргументи? Частина приміщень здається в оренду, нові вистави не готуються. Ну, на апокаліпсис це не тягне. Бо з’явились і нові вистави: «Пошилися в дурні» мала добрий розголос, завоювала свого глядача і дитяча «Острів скарбів».
Та ось театральний блогер Серж Вінніченко (нік у ФБ) вирішив ще раз нагадати, що наш театр йде на дно. Які ж ознаки? Крім відомої історії зі звільненням-призначенням керівника, він наголошує, що Сергій Корнієнко дискомунікує всередині колективу, неправильно вказав жанр вистави «Острів скарбів» та у її афіші допущена помилка у прізвищі поета-пісняра.
Розуміючи слабкість такої аргументації, сам же Серж Вінніченко зауважує: «Це найменше непорозуміння з усього коловороту Кропивницьких театральних подій 2023 року».
То для чого ж було й город городити? І хто такий цей Серж Вінніченко? На головній сторінці свого сайту «Театральна риболовля» він чітко дає пояснення: «Звусь я Сергій Винниченко, автор та ведучий порталу та інтернет-спільнот з назвою «Театральна риболовля», театральний блогер, сертифікований коуч».
Чому ж зайнявся цією справою? Теж відповідь чітка: «Я, маркетолог (за освітою та професією) із журналістським бекграундом, почав відкривати для себе світ київських театрів. За деякий час відсоток внутрішнього спротиву по відношенню до побаченого почав перевищувати всі допустимі значення. Розуміння приходило на рівні відчуттів – вдавалося відрізняти «что такое хорошо и что такое плохо» – давалося взнаки отримане в дитинстві щеплення хорошим театром».
Нема питань. Ось тільки текст про наш театр і банальний, і неаргументований. Щоб розказати, що таке добре, а що погано тут слід ситуацію знати зсередини, і не поверхово. Риба вже протухла. А нашим відомим діячам не варто звертати увагу на таких риболовів.
Світлана Орел