Марко Лукич у Харкові – стоїть! Місто оживає

Наш земляк Валерій Довженко минулими вихідними побував у Молодіжному парку м.Харкова, де похований Марко Кропивницький і встановлено його пам’ятник. Валерій пересвідчився, що ця частина міста залишилася неушкодженою.

Валерій розповів, що біля могили Марка Лукича він помітив неушкоджені пам’ятні знаки воїнам УПА, перший в Україні хрест пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, а також могилу письменника-поета Петра Гулака-Артемовського. На території парку височить храм Усікновення глави Іоанна Предтечі.

За словами Валерія, майже всі харківські пам’ятники і пам’ятні знаки благополучно пережили цей страшний час. Деякі з них, зокрема пам'ятник козаку Харьку – ймовірному засновнику Харкова (подарунок жителям міста від скульптора Зураба Церетелі), обкладені мішками з піском, інші – в усій власній красі.

З Харковом наше місто пов’язує багато подій: гарних і сумних. Під час контрнаступу Збройних сил України на Харківщині неподалік села Орлянка Куп’янського району загинув наш друг Ігор Бур’янов та інші військові з Кропивницького. В Харкові живе і працює багато однокласників та друзів. Громадськість міста підтримує дружні стосунки з українським письменником Сергієм Жаданом.

На своїй сторінці у Фейсбуку він так описує теперішнє життя людей на Харківщині: «Сонце гостро просвічує крізь побиті осколками ворота. За воротами, на сільському подвір'ї порожньо: в селах майже нікого не лишилося, більшість населення виїхала. Лише де-не-де під золотим гіллям сидять бабусі, гріються на сонці. На деяких воротах написано крейдою «ЛЮДИ». На дверях сільського магазину теж крейдою виведено: «Магазин порожній. Будь ласка, не ломіться у двері». Газогін уздовж вулиці перебито в кількох місцях. Вулицею повільно їде водовоз, зупиняється біля дворів, звідти виходять нечисленні місцеві з відрами, набирають воду. Діти стоять під тополею, до якої прикріплено український прапор. Вітають автівки з військовими, що проїжджають повз. На леваді меланхолійно пасеться корова, мляво реагуючи на артилерійське відлуння. Соснові ліси вздовж розбитої дороги наповнені пообіднім світлом. Між сосен темніє спалена військова техніка. Розбита церква, розвалений дитячий садочок, знищене фермерське господарство. В магазинчику, що працює, немає світла, розрахунок лише готівкою.

Військові обживаються на нових місцях, іноді виходять покурити чи поговорити по телефону, зовсім по-домашньому, в гумових капцях. іддалік зблискує широке плесо. Долина тиха й порожня. Швидко темніє, викочується повня – ідеально кругла, помаранчево тривожна».

Валерій Довженко, який не так давно повернувся із сім’єю у Харків, розповідає, як нелегко його землякам відновлювати власне життя в місті. Деякому доводиться розпочати все з нуля. За його словами, життя в місті відновлюється. У будинку, де він мешкає, третина квартир вже зі своїми господарями. Незважаючи на те, що багато з них зруйновані.

Відновлюють роботу місцеві ринки. До війни їх функціонувало 53. З початку військової агресії зруйновано 16. Дев’ять вже частково працюють. Продавці торгують в обгорілих павільйонах, а покупці шукають дешевший товар. Торгові павільйони мають вигляд порожніх обгорілих коробок. Це наслідки пожеж, спричинених ворожими прильотами. Працюють невеличкі продуктові та речові магазинчики. Підприємці заробляють свою копійку. А ті, хто повернувся додому, шукають необхідне.

Тетяна до війни працювала продавчинею. Розповідає, що тут вирувала успішна торгівля до війни. Ряди завішені речами.

– Прийшли якось зранку і побачили, що нічого більше немає. А головне немає людей, немає для кого працювати. У Харків повернулася у вересні. Просто вирішила, що мені слід повернутися у рідне місто. Мій ролет, у якому працювала до війни, з товаром згорів унаслідок прильоту ракети. Зараз працюю у магазинчику, адже з’явилися люди. Спочатку виходила на 1-2 години, а потім на довше. Жити ж якось треба.

Харків’янка Інна відвідує ринок, бо він неподалік багатоповерхівки, в якій мешкає. Розповідає, що купує всього потроху. Додому повернулася не так давно. Каже, що чоловік працює, отримує зарплату, тож сподіваються на краще.

Підприємиця Ольга приїхала в рідне місто зі Львова близько місяця тому. Павільйон, який до війни активно працював, згорів разом із товаром. До війни її чоловік був на заробітках у Польщі. Через нещасний випадок повернувся додому в інвалідному візку. Тож Ольга сьогодні – годувальниця родини, бо має неповнолітню доньку й стареньких батьків.

– Як я пережила те, що все згоріло? 15 хвилин поплакала і знову почала працювати. Адже який інший вихід?

Пожежа знищила павільйон Вікторії в іншому кутку ринку. Ще в травні продавчиня облаштувала собі місце в обгорілому кафе. До такого інтер’єру люди вже звикли. Спочатку торгувала дитячими речами і товарами першої необхідності. Поступово асортимент розширюється.

Вікторія має досвід підприємництва 18 років. Проте гіршого часу, ніж зараз, за її словами, не було. Навіть у період пандемії коронавірусу. Сьогодні підприємниця сподівається, що найжахливіше вже позаду. Тож продавці та покупці поступово повертаються до мирного життя.

Серед позитивів: демонтували погруддя Пушкіна. Хоча ще вранці того дня обкладали його мішками з піском. Почав ходити транспорт. На жаль, через проблеми в енергомережі кілька разів тимчасово призупиняли роботу всі гілки метрополітену. А студенти Харківського національного педагогічного створили мурал, присвячений 300-літтю від дня народження Григорія Сковороди. Адже це ім’я носить їхня альма матер.

Ольга Кизименко

Фото Валерія Довженка


Надрукувати   E-mail