Після того, як уночі 23 липня, російська ракета влучила прямо у вівтар Одеського кафедрального Спасо-Преображенського собору, того ж дня з’явився відкритий лист священників УПЦ до Блаженнійшого митрополита Онуфрія, який підписали більше трьохсот людей.
Звернення просторе і дуже емоційне. Ось його скорочений (суть збережена) варіант: «Минуло більше року відтоді, як Ви ініціювали й провели Собор УПЦ, що був покликаний вирішити проблему подальшого функціонування Української Православної Церкви. Ця проблема виникла у зв'язку з сатанинською агресією Росії проти України та її народу й всебічною підтримкою цієї агресії повнотою РПЦ та особисто її предстоятелем – патріархом Кирилом (Гундяєвим). В підсумку, Собор у Феофанії поставив більше запитань, як дав відповідей. (…) Тож лишалося тільки констатувати, що реального розриву з РПЦ не відбулося. Саме за таких обставин, майже через рік після початку війни, державна влада взяла курс на ліквідацію УПЦ. (…) Патріарх Кирил відверто заявляв, що «как только исчезнет политическая поддержка раскола, Церковь Святой Руси вновь воссоединится», а «восстановление прочного духовного единства всей Руси» називав «восстановлением справедливости». Якою має бути реакція на такі заяви очільника РПЦ навіть не влади, а народу України? Народу, який щодня, щохвилини втрачає у боротьбі проти цієї орди, яка паразитує терміном «Русь», своїх найкращих синів і дочок! Народу, священну землю якого півтора року рясно поливають сльози і кров!
Ваше Блаженство, далі мовчати не можна. Це питання не лише подальшого існування УПЦ, але й звичайної пастирської моральності. Після варварського знищення благословенною російським духовенством ракетою Преображенського собору в Одесі заговорили й деякі архієреї. Однак простої балаканини недостатньо, потрібні реальні дії. Ми, священнослужителі УПЦ, закликаємо Вас ініціювати негайне скликання собору УПЦ, на якому має відбутися реальне, а не ефемерне розірвання з РПЦ. Про цей факт мають бути повідомлені як Помісні Церкви, так і Москва!
(…) Російське державне віровчення втратило всі ознаки Православ'я, обєднавшись із путінським імперським режимом та перетворившись на його обслугу. Чи ж варто боятися бути відлученим від спілкування з тим, хто сам спілкується не з Богом, а з дияволом? Ба більше! Чи маємо ми самі моральне право перебувати у єдності з такими «християнами»?
Ходять чутки, що Ви розглядаєте таку модель подальшого існування УПЦ, яку мала, в свій час РПЦЗ. (…) Російські релігійні емігранти, перебуваючи в розсіянні в різних країнах, апріорі не могли претендувати на автокефалію. У нас же зовсім інша ситуація – ми всі живемо в даній нам Богом державі. Вже не говоримо про те, що православну Митрополію, якій підпорядковувалися й північні єпархії (нині російські землі) ми мали в Києві ще в Х столітті. Від призначення в Київ першого митрополита до заснування першого храму в Москві залишалося кілька сотень років. І ця так звана «матір-Церква» сьогодні нахабно викручує Києву руки і чимось погрожує? Росія не мала жодного стосунку до появи в Україні Православ'я і, навпаки, має завдячувати своїй християнізації саме Києву. І не варто це скромно замовчувати. А нині народжена Києвом патріархія займається банальною крадіжкою єпархій УПЦ, одночасно трясучи кулаком перед українським духовенством і натякаючи, що Церква тільки поки не винесла соборне судження про відпадіння в розкол тих чи інших архієреїв і священників. Мовляв, чекайте, холопи.
(…) Звичайно, Українській Церкві в її автокефальному русі вкрай потрібна підтримка Автокефальних Церков світу. Тому просимо Вас зайнятися необхідною міжцерковною дипломатією на належному рівні. Не може бути мови про успішність такої справи без повернення до молитовної єдності з Вселенським патріархом та загалом усіма Церквами, що визнали ПЦУ. (…) Як би важко не було, але потрібно знайти в собі ту любов, без якої майбутнього немає. Проблему подальших взаємин з ПЦУ свідомо виносимо за рамки цього звернення: нею слід серйозно зайнятися окремо, після вирішення питання виходу з РПЦ.
Зрозумійте, ми всі готові до кінця терпіти за Христа, за свою віру, за істину. Але річ у тому, що під виглядом такої «істини» нам нав’язують безальтернативну єдність з РПЦ, предстоятель якої благословляє сатанинський похід російської армії на нашу Батьківщину і будь-яку проповідь зводить до «величі Росії». Нам огидно відчувати себе частиною такої «величі». (…) Ми не хочемо страждати ні за Росію, ні за Путіна, ні за Кирила. А в більшості з нас складається враження, що наші гоніння – за них, а не за Христа.
Підсумовуючи вищезазначене, Ваше Блаженство, знову й знову закликаємо до негайного скликання Собору УПЦ, де має відбутися остаточний розрив із РПЦ з одночасним засудженням позиції патріарха Кирила та підлеглого йому духовенства як відносно путінської загарбницької війни, так і в зв'язку з анексією українських єпархій. Тільки це не тільки збереже нашу Церкву, але дасть їй моральне право на подальше існування в Українській Державі».
Від Кіровоградської та Олександрійської єпархій Звернення підписали протоієрей Віталій Ігнатьєв, ієрей Василь Максимишенець, ієрей Андрій Олексієвець, протоієрей Ярослав Кушнірчук, протоієрей Андрій Савельєв з Кіровоградської єпархії та ієрей Георгій Гуртовий і ієромонах Віталій Герасименко з Олександрійської. Переважна частина підписантів – ієреї і протоієреї, кілька дияконів двоє митрополитів і жодного єпископа.
Представники підписантів намагалися зустрітися з митрополитом Онуфрієм. Але добилися зустрічі лише із його помічником. У деяких єпархіях на тих, хто підписав звернення, почались гоніння. Як бачимо, московська зараза закоренилась глибоко.
Ми звернулись до протоієрея Віталія Ігнатьєва з проханням про коментар та запитаннями – чи знає він інших підписантів, чому звернення не підписали митрополити та інші ієрархи. Він відповів коротко: «Коментувати нічого. Церква повинна зібрати Собор, щоб чітко визначити своє ставлення до єресі "русского мира", його головного ідеолога Кирила і реально, а не фіктивно, оприлюднили стратегію розвитку УПЦ. З тих, хто підписав, знаю о. Георгія Гуртового. Він же викладач нашого педагогічного університету. Але він служить в Треповці – це Олександрійська єпархія. Підписав ще о.Ярослав Кушнірчук. Він же викладач історії в Новомиргороді. У нього відібрали храм. Ще одного знаю – Савельева. Він в Добровеличківці. Більше нікого не знаю.
Щодо звернень до митрополитів. Хіба це єдине звернення? Передостаннє відеозвернення з десятьма запитаннями було відправлене в письмовому вигляді кожному архієрею. Але ж у нас Синод – це Політбюро ЦК КПСС. Вони живуть своїм життям. Напевне лише тоді, коли ракета залетить до кожного з них в алтар, лише тоді в голові відбудуться зміни, як це сталося з одеським Агафангелом».