Нам треба розповідати про людей, що боронять Україну. Про брата, чоловіка, друга, батька, сина, доньку, маму, сестру, знайомих і незнайомих людей, які сьогодні відстоюють наше право на існування.
Це друга публікація із серії. Нагадаю, маю амбітну мету запустити тренд публікацій про нинішніх героїв, розповідати їхні історії. Бо вони творять нашу історію. Це важливо для нас і ще важливіше для них.
Геннадій Анатолійович Рибченков, Німець. Ми познайомились на початку 2000-х, в тоді ще Кіровограді. Я тільки починав перші кроки в журналістиці, Геннадій вже мав досягнення у володінні друкованим словом і не був, як зараз. сивим.
По суті, працювали поряд в ЗМІ до весни 2008 року, поки я не переїхав до столиці. Було б трішки не щиро стверджувати, що ми сильно дружили. У мене робота в провладній газети, Гена – в опозиційному виданні, дуже крутому. Певно, працювати там мріяли всі журналісти.
Далі наші шляхи розійшлись. До війни…
Геннадій Рибченков пішов добровольцем у військо 21 лютого 2023 року.
Пройшов навчання, 5 тижнів у Німеччині. Власне, Гена і народився там, звідси позивний – Німець.
Зараз – головний сержант взводу. Захищає наше життя і країну на одному з найгарячіших напрямків. Провів 11 місяців в зоні бойових дій. Те пекло, що ми звикли називати «на нулі».
Нижче – 10 хвилин спілкування, викладених в мріях, сьогоденні, настроях та словах воїна.
– Про найбільшу мрію: повернутись додому, обійняти сина і поїхати на дачу. Кілька днів – повної тиші, спокою. Якщо буде холодна пора року – запалити камін.
– Про мотивацію: війна має закінчитись на нашому поколінні, наші діти не мають те отримати у спадок.
– Про бажання: дати хлопцям і дівчатам хоч трішки перепочинку, ротацій.
– Про надію: зброя в тому числі партнерів у достатній кількості.
– Якщо завтра мир і повернення до цивільного життя: випити 100 грам за тих, хто на щиті поїхав додому і за здоров’я тих, хто з нами до кінця пройшов цю війну.
– Про щоденне: робота, яку треба комусь виконувати. Важка, складна, та інакше ніяк.
Насамкінець – прохання особисто від мене – поширте, розкажіть, герої сьогодення заслуговують, щоб про них пам’ятали і з них брали приклад. Власне, вони творять наше майбутнє.
Олександр Чорний