Під такою назвою нещодавно вийшла книга-біографія, де пропонується новий погляд на митця та історію українського мистецтва ХХ століття. Це не художній роман, а ретельна біографія митця, для написання якої дослідниця Катерина Лебедєва використовувала документальні джерела.
– Катерино, розкажіть, чому вирішили дослідити життя саме Миколи Глущенка?
– Коли починаєш цікавитись українським мистецтвом, одразу «виринають» найбільш помітні його постаті. Микола Глущенко відомий як художник, чиї картини найдорожчі і найбільше підробляються. Ще й працював розвідником. Красунчик. Усе це, безумовно, інтригує. Мій вчитель, мистецтвознавець Дмитро Омелянович Горбачов також розповідав про Глущенка, з яким добре був знайомий. Усе це в комплексі й надихнуло на дослідження постаті художника, а згодом і видання книги.
– Як би ви описали в кількох реченнях цю постать?
– Дозволю собі процитувати уривок з книги: «У митцеві була й залишається загадка. Його постать завжди бентежитиме. Аристократ, аскет, чужопланетянин».
– Що у його біографії вас найбільше вразило?
– Чесно кажучи, вразило все. І те, як химерно його особиста історія переплітається з історією ХХ століття. І його дружба з Володимиром Винниченком і Олександром Довженком. І його успіхи у європейському мистецтві 1920-30-х років. Факт того, що вів подвійне життя, а ніхто про це не здогадувався.
От що взагалі на голову не налазить: і в незалежній Україні Глущенка вважають провідним художником, хоча зрозуміло, що усі свої мистецькі відзнаки він отримав саме тому, що працював на КДБ. Це не означає, що він поганий художник; ні, він блискучий живописець і графік. Але ж скільки талантів було знищено радянською владою, на відміну від Глущенка. Деякі мистецтвознавці, професійна діяльність яких почалася за часів СРСР, так звикли до цього міфу «Глущенко геніальний художник», що образилися на мою книгу. Їм легше уявити, що це все вигадано, ніж переосмислити свого героя.
– Які основні матеріали та джерела використовували при написанні книжки?
– На відміну від мого попереднього роману «22: Містичний випадок на Вознесенському узвозі у Києві», де поєднані факти історії та художній вимисел, біографія Глущенка заснована виключно на реальності, вигадувати нічого не довелося. По-перше, я працювала з архівом митця, який зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва. По-друге, знайшла кількох людей, які знали Глущенка особисто, зокрема і його родича (він ще й надав раритетні сімейні фото). По-третє, книга не була би можливою без матеріалів з Галузевого державного архіву Служби безпеки України. До речі, ці матеріали — більше тисячі документів сумарним розміром близько двох гігабайтів — оприлюднені на сайті книги.
– Які факти відкриваються тут вперше?
– От власне ці матеріали з архіву СБУ здебільшого залишалися невідомими до виходу біографії «Микола Глущенко — художник і шпигун». Епізод про поїздку Миколи Петровича до Берліна у 1941 році, комунікація з Гітлером і Сталіним більш-менш відомі, а от інформація про мистецьке та й не тільки середовище Києва з 1944 року до 1977 публікується вперше. До того ж це перша книга, де у повному обсязі зібрані всі факти і деталі про Глущенка.
– Чи залишилися у його біографії білі плями? Яких матеріалів не вдалося знайти?
– Оце найцікавіше. Думаю, що архівна справа Миколи Глущенка мала би перевищувати у рази те, що зберігається в СБУ. Мабуть, перебуває вона у Москві: навряд чи колись її побачимо.
– Як і зазначено у назві книжки, Микола Глущенко був не лише видатним художником, творчість якого багатьом знайома, а й розвідником. На вашу думку, чому він став ним та чи міг від цього відмовитися?
– Тоді це багатьом пропонували, а Глущенко ще й був дуже зручною особою: комунікабельний, знає мови, має безліч знайомих, любить гроші. Чи міг відмовитися? Міг, але навряд чи тоді прожив би довго, а якби і прожив, точно не в статусі видатного митця. Також відомо, що псевдонімом «Ярема» він почав користуватися у 1944 році, тільки-но приїхав у Київ. До того мав псевдонім «Художник».
– Чи розвінчуються у вашій книзі якісь міфи про Глущенка?
– Моєю основною метою при створенні цієї книги було неупереджено, правдиво, захопливо і в доступній для масового читача формі розповісти про Миколу Глущенка. Оскільки навколо цієї персони справді багато міфів, вона дійсно і розвінчує деякі з них. Деякі натомість ще більше поглиблюються: наприклад, про його стосунки з жінками.
Прочитавши книгу, читач сам для себе має розвінчати міф про Глущенка як про найвидатнішого українського художника доби СРСР. І задуматися, скільки ще таких «нерозвінчаних міфів» тягнуться з тих часів. Ми зараз сперечаємося щодо значення Пушкіна і Булгакова, але, виходить, що кожен з українських діячів культури, які мали успіх у радянський час, не зовсім безневинний.
Марія Катаєва, «Вечірній Київ»
Микола Глущенко у майстерні. Фото з відкритих джерел